Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко

Кобзар. Вперше зі щоденником автора - Тарас Шевченко


Скачать книгу
мучить. Серце моє!

      Оксано! Оксано!

      Де ти?»

      Замовк, зажурився,

      Поїхав ходою.

      Тяжко-важко сіромасі

      Боротись з нудьгою.

      Догнав своїх, Боровиків

      Вже хутір минають.

      Корчма тліє з стодолою,

      А Лейби немає.

      Усміхнувся мій Ярема,

      Тяжко усміхнувся.

      Отут, отут позавчора

      Перед жидом гнувся,

      А сьогодні… Та й жаль стало,

      Що лихо минуло.

      Гайдамаки понад яром

      З шляху повернули.

      Наганяють півпаробка.

      Хлопець у свитині

      Полатаній, у постолах;

      На плечах торбина.

      «Гей, старченя! стривай лишень!»

      «Я не старець, пане!

      Я, як бачте, гайдамака».

      «Який же поганий!»

      «Відкіля ти?»

      «З Керелівки».

      «А Будища знаєш?

      І озеро коло Будищ?»

      «І озеро знаю,

      Отам воно; оцим яром

      Втрапите до його».

      «Що, сьогодня ляхів бачив?»

      «Нігде ні одного;

      А вчора було багато.

      Вінки не святили:

      Не дали ляхи прокляті.

      Зате ж їх і били

      І я й батько святим ножем;

      А мати нездужа,

      А то й вона б».

      «Добре, хлопче.

      Ось на ж тобі, друже,

      Цей дукачик, та не згуби».

      Узяв золотого,

      Подивився: «Спасибі вам!»

      «Ну, хлопці, в дорогу!

      Та чуєте? Без гомону.

      Галайдо, за мною!

      В оцім яру є озеро

      Й ліс попід горою,

      А в лісі скарб. Як приїдем,

      То щоб кругом стали,

      Скажи хлопцям. Може, льохи

      Стерегти осталась

      Яка погань».

      Приїхали,

      Стали кругом ліса;

      Дивляться – нема нікого…

      «Ту їх достобіса!

      Які груші уродили!

      Збивайте, хлоп’ята!

      Швидче! швидче. Отак! отак!» —

      І конфедерати

      Посипалися додолу,

      Груші гнилобокі.

      Позбивали, упорались;

      Козакам нівроку,

      Найшли льохи, скарб забрали,

      У ляхів кишені

      Потрусили та й потягли

      Карати мерзенних

      У Лисянку.

      Бенкет у Лисянці

      Смеркалося. Із Лисянки

      Кругом засвітило:

      Ото Гонта з Залізняком

      Люльки закурили.

      Страшно, страшно закурили!

      І в пеклі не вміють

      Отак курить. Гнилий Тікич

      Кров’ю червоніє

      Шляхетською, жидівською;

      А над ним палають

      І хатина, і будинок;

      Мов доля карає

      Вельможного й неможного.

      А серед базару

      Стоїть Гонта з Залізняком,

      Кричить: «Ляхам кари!

      Кари ляхам, щоб каялись!»

      І діти карають.

      Стогнуть, плачуть; один просить,

      Другий проклинає;

      Той молиться, сповідає

      Гріхи перед братом,

      Уже вбитим. Не милують,

      Карають, завзяті.

      Як смерть люта, не вважають

      На


Скачать книгу