Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко
подивися…
Хіба ти не знаєш?»
«Знаю, знаю», – і свячений
З халяви виймає.
«Признавайсь, проклятий жиде,
Де моя Оксана?» —
Та й замахнувсь.
«Ховай, Боже!..
В будинку… з панами…
Вся в золоті…»
«Виручай же!
Виручай, проклятий!»
«Добре, добре… Які ж бо ви,
Яремо, завзяті!
Іду зараз і виручу:
Гроші мур ламають.
Скажу ляхам – замість Паца…»
«Добре, добре! Знаю.
Іди швидче!»
«Зараз, зараз!
Гонту забавляйте,
З півупруга, а там нехай.
Ідіть же гуляйте…
Куди везти?»
«У Лебедин!
У Лебедин – чуєш?»
«Чую, чую».
І Галайда
З Гонтою танцює.
А Залізняк бере кобзу:
«Потанцюй, кобзарю.
Я заграю».
Навприсядки
Сліпий по базару
Оддирає постолами,
Додає словами:
«На городі пастернак, пастернак;
Чи я ж тобі не козак, не козак?
Чи я ж тебе не люблю, не люблю?
Чи я ж тобі черевичків не куплю?
Куплю, куплю, чорнобрива,
Куплю, куплю того дива.
Буду, серце, ходить,
Буду, серце, любить».
«Ой гоп, гопака!
Полюбила козака,
Та рудого, та старого —
Лиха доля така.
Іди ж, доле, за журбою,
А ти, старий, за водою,
А я – так до шинку.
Вип’ю чарку, вип’ю другу,
Вип’ю третю на потуху,
П’яту, шосту, та й кінець.
Пішла баба у танець,
А за нею горобець,
Викрутасом-вихилясом…
Молодець горобець!»
Старий рудий бабу кличе,
А та йому дулі тиче:
«Оженився, сатано, —
Заробляй же на пшоно;
Треба діток годувать,
Треба діток одягать.
А я буду добувать,
А ти, старий, не гріши,
Та в запічку колиши,
Та мовчи, не диши».
«Як була я молодою преподобницею,
Повісила хвартушину над віконницею;
Хто йде – не мине,
То кивне, то моргне.
А я шовком вишиваю,
В кватирочку виглядаю:
Семени, Івани,
Надівайте жупани,
Та ходімо погуляймо,
Та сядемо заспіваймо».
«Заганяйте квочку в бочку,
А курчата в вершу
………….
………….
І… гу!
Загнув батько дугу,
Тягне мати супоню;
А ти зав’яжи, доню».
«Чи ще? чи годі?»
«Ще, ще!
Хоч погану! Самі ноги носять».
«Ой сип сирівець
Та криши опеньки:
Дід та баба,
То й до ладу, —
Обоє раденькі.
Ой сип сирівець
Та криши петрушку:
………….
………….
Ой сип сирівець
Та накриши хріну:
………….
………….
Ой сип воду, воду
Та пошукай броду, броду…»
«Годі!