Бібліотека душ. Ренсом Ріггз
й знайшли всередині великий шмат брезенту.
– А це для чого? – спитав я.
– Щоб під ним сховатися, – відповів Шарон і повів човен у ще вужчий канал, уздовж якого тяглися нові, дорогі на вигляд квартирні будинки. – Поки що мені вдавалося приховувати вас від цікавих очей, але всередині Акра мій захист діяти перестане. А там довкола входу вештаються різні малоприємні особини й шукають легкої здобичі. А ви здобич надзвичайно легка.
– Я так і знав, що ви щось мутите, – сказав я. – Жоден турист і не глянув у наш бік.
– Споглядати історичні звірства безпечніше, коли їхні учасники не можуть помітити вас у задніх рядах. Не можу ж я дозволити, щоб моїх клієнтів забрали люті мародери-вікінги, чи не так? Уявіть, якими будуть після цього відгуки гостей!
Ми швидко наближалися до якогось тунелю – відрізку каналу з перекинутим над ним мостом, футів зі сто завдовжки, понад яким бовваніла якась будівля, схожа на склад чи стару фабрику. На дальньому боці півколом сяяло блакитне небо й виблискувала вода. Але між тим простором і цим була суцільна чорнота. Це місце дуже нагадувало вхід у контур.
Ми розгорнули велетенський брезент, і він заповнив собою половину човна. Емма лягла поряд зі мною, і ми разом залізли під нього та, наче ковдру, натягнули край до підборідь. Човен ковзав поверхнею води, невпинно наближаючись до чорноти, і Шарон заглушив мотор та накрив його іншим, меншим шматком брезенту. Розгорнув довгу складану жердину, опустив її у воду до самісінького дна й довгими нечутними поштовхами став підтягувати нас у човні вперед.
– До речі, – сказала Емма. – А від яких малоприємних особин ми ховаємося? Від витворів?
– У царстві дивних є й більше зло, ніж ненависні вам витвори. – Голос Шарона луною відбивався від кам’яних стін тунелю. – Пристосуванець під маскою друга може виявитися так само небезпечним, як і відвертий ворог.
Емма зітхнула.
– Невже не можна хоч іноді висловлюватися зрозуміліше?
– Голови! – відрубав він. – І ти, собако, теж!
Едисон засопів під брезентом, і ми натягнули край собі на обличчя. Під накриттям було чорно й жарко, і нестерпно тхнуло моторним мастилом.
– Вам страшно? – прошепотів у пітьмі Едисон.
– Не особливо, – відповіла Емма. – Джейкобе, а тобі?
– Так страшно, що я от-от зблюю. Едисоне?
– Звісно, що ні, – промовив пес. – Страхопудство не є відмінною ознакою моєї породи.
Та коли він притулився до нас із Еммою посередині, я відчув, що він дрібно-дрібно тремтить усім тілом.
Деякі переходи швидкі й гладенькі, як супершвидкісні автостради. Однак цей за відчуттями нагадував спуск на пральній дошці, вздовж якого було повно глибоких баюр, крутий поворот, а потім різкий нахил і падіння в урвище – і все це в цілковитій непроглядній темряві. Коли все нарешті було позаду, в голові в мене паморочилося й гупало. Я не розумів, завдяки яким невидимим механізмам деякі переходи були важчими за інші. Може, подорож за рівнем брутальності мала бути подібна до пункту призначення, а ця, яку ми щойно пережили,