Неперебутнє. Леонід Горлач

Неперебутнє - Леонід Горлач


Скачать книгу
Оліферович спускався згори, побачив нас у холі і незлостиво усміхнувся:

      – Ну ви, хлопці, шумонули вчора. І телевізора не треба. Та ще й Близнеця мені напоїли. А йому ж категорично не можна, голова розвалюється.

      Ми мусили все розповісти своєму шефу. А ще через кілька місяців Миколи Шаповала не стало. Як виявилося, в нього була клята невиліковна хвороба, він знав про це й приїхав спеціально до Ірпеня попрощатися з любими йому колегами. Попрощатися по-козацьки.

      Рояль на горі чернечій

      Уславлений співак Іван Семенович Козловський навіть у глибокій старості любив навідуватися до рідної України, хоч невблаганний час скорочував коло друзів дитинства до сиротинства. Так було й тієї весни кінця семидесятих років, коли нарешті ціною неймовірних зусиль кращих представників творчої та наукової інтелігенції було зламано заборону пошанівку днів перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі. Дізнався про це й поважний всесвітньо відомий тенор москвич із неперебутньою українською пам’яттю і активно зголосився взяти участь у поїздці митців на Черкащину. Власне, та творча група склалася ніби додаток до особи легендарного співака, котрого черкаська земля не чула, мабуть, не одне десятиліття, а тому ждала з особливим нетерпінням. До неї увійшов тодішній популярний вокальний квартет «Явір», тоді ще заслужений артист України Роман Майборода та інші митці. Від Спілки письменників випало мандрувати мені.

      Поїздка була справді знакомитою. Незважаючи на глибокий вік, Іван Семенович сів разом із усіма до автобуса, а були вони тоді не як нинішні імпортні мерседеси, і по дорозі до Канева то пильно вдивлявся в мальовничі пейзажі на вікном, раз-по-раз поправляючи знамениту легку шапочку на зразок тих, які носив Джавахарлал Неру, то вплітав тихий голос у загальну бесіду. А ще згадував то тридцяті, то п’ятдесяті роки, коли навідувався до Кобзаря разом із близьким другом Максимом Рильським та іншими митцями, затим перелітав споминами на далекі гастрольні меридіани аж до Австралії й Нової Зеландії, звідки не давно повернувся. Так і домчали до кручастого Канева, де нашу делегацію вже зустрічали біля підніжжя Чернечої гори. Відмовившись від транспорту, Козловський рушив зі всіма гостями анфіладою сходинок по крутизні, час від часу зупиняючись та озираючись униз.

      А на святій горі біля могили великого Кобзаря не пробитися між людом. Були тут місцеві мешканці й скромно вбрані сільські люди з довкілля, гості дальні й ближні, під самим пам’ятником виділялася групка керівництва різного рангу. Ми попрямували до них із наміром представитися й вклинитися в майбутнє офіційне дійство. Іван Семенович, високий і прямий, як харалужний меч, із природною погордою ніс красиву голову попереду нашої делегації, і люди, навіть не узнавши його, мовчки розступалися, вивільняючи прохід. А вже біля самого підніжжя пам’ятника, де завис на підставці мікрофон, керівництво заворушилося, і дебелий чолов’яга, що тягнув не менше, як на козацького полковника, рушив назустріч нам, а скоріше кинувся до Козловського.

      – Раді


Скачать книгу