Привіт із обітованої. Ге Орій
бюро черга.
– Що кумонько, не всіх клієнтів від мене зманила?
– Кумасю, ти майже вгадала. Маріїн чоловік на днях приїздить.
Потрібне місце – хоча б на прибиранні.
– Наталю, Йося скоро вижене мене з роботи. Заради кого я жертвую! Заради отієї Машки… Стримує лише моє інтелігентне виховання назвати її так, як вона того зслуговує.
Наталка добре розуміла цю жінку, в недалекому минулому – викладача університету в Україні, котра до серйозних літ зберегла неабияку красу, до неї ще й амбіції, через які, очевидно, засиділася в дівках. Звідсіля й погляди на життя. Але…
– Кумасю, не для неї, це для мене і… твоєї похресниці. Ти ж знаєш, що кожна додаткова людина у моїй квартирі – це ще трохи шекелів. А памперси знову подорожчали…
– Ох, не смикай за тонкі струни – вимогателька. Записуй.
– От спасибі, кумцю! Ми тобі цього не забудемо. На шабат чекай нас із тортиком та твоїм улюбленим «Вермутом».
З відчуттям виконаної справи опустила телефон у сумку. «Ху-у, одні проблеми. Коли б не малеча, можна було б влаштуватися на нормальну роботу… Але ж Сашуня так хотів дитину… Хотів, то тепер має аж двійко. А з іншого боку, як же інакше вона могла втримати біля себе жеребчика, молодшого аж на дев’ять років?»
Тільки-но підійшла до під’їзду будинку, як із другого поверху, де квартирувала, почула знайомий голосок. Мало не перечіплюючись за непомірно високі сходинки, помчала догори.
– Ой, горенько моє! Лінко!! Ну, товстуня безалаберна! – Аж руками сплеснула.
Її старшенька – півторарічна Настуся, сповзала по сходах, подужавши вже три східці.
– Куди ж це ти, бешкетнице, чимчикуєш? І де та закохана клімактерична дама? – Наталка підхопила малу – щасливо усміхнену, що побачила маму. – Ось я їй зараз задам! Як же вона буде нормально працювати, якщо навіть за дитиною не може вгледіти!?
У дверях зіткнулася з Ліною, завжди рожеве обличчя якої палахкотіло.
– Ой, Наточко! Я вже й на балкон, я вже й під ліжками: усі закапелки облазила… Де ж ти цю непосиду знайшла?
– Де, де! На вулиці спіймала! – сердито відказала Наталя, передаючи їй усміхнену Настю.
– Та, що ти таке кажеш? Ой, горенько! – здавалося стокілограмова здоровуля зараз гепнеться додолу.
– З такою нянькою, що хоч може статися. Юля там, у ліжку? Може, й вона вже десь чкурнула?
– Скажеш таке, півроку дитині… – ні трохи не ображаючись, відповіла Ліна. І, наблизившись майже в притул до Наталки, гаряче дихаючи, прошепотіла: – Там Машчин Василь приїхав. Сидить злий, надутий, мов той сич… Хоч би вона не разом із Льонькою прийшла, бо скандалу не обберешся. Ще ж і речі його не забрали з кімнати. Ой, що буде, якщо Василь помітить!?.
– Добре, розберемося. Занеси Настю і приготуй для дітей їжу, а я піду до Василя.
У кімнатці, яку займала Марія, крім великого ліжка, все було малогабаритне: починаючи з шафи, стола, тумбочки й закінчуючи телевізором.
Чоловік, що швидко підвівся