Високі тіні. Ліан Луа
заціпеніла, припинивши дихати. Її погляд був прикутий до мами. А потому вона почула шурхіт: руки поповзли до неї, неквапливо видираючись по стінах і сходах. Її ноги підкосилися, і вона присіла, щосили схопившись за поруччя. Серце виривалося з грудей, а страх розкривав очі дедалі ширше. Чоловік непорушно стояв у вітальні. Здавалося, його жорстокі очі виблискували, як у хижака, а посмішка нагадувала звіриний вищир.
Раптом почувся свист гальмуючих шин, і у вікна вітальні вдарило світло фар. Незваний гість сполохав вбивцю, і той миттю зник у своїй тіні, що висіла на стіні #769;. Почулися квапливі кроки, але Власта нікого не побачила, оскільки втратила свідомість.
Природно, ніхто не повірив її словам. І навіть Лучезар вважав, що все, побачене нею тієї миті – захисна реакція мозку на жорстоку реальність.
– Може бути, він правий, – прошепотіла Власта, вириваючись із похмурих лабіринтів своїх думок. Вона помітила, що в кімнаті посутеніло, і поквапилася увімкнути нічник, що стояв на тумбочці біля ліжка. Відтоді Власта боялася темряви. У грі тіней їй увижалися чорні руки, що повзуть, аби вбити її.
На очі набігли сльози, вона витерла їх рукавом і поклала голову на подушку. У її поле зору потрапив білий плюшевий зайчик. Вона схопила його за вухо і притягнула до себе. Обнявши м’яку іграшку, Власта скрутилася бубликом і закрила очі, намагаючись заснути.
З-поміж усіх дітей у Вовчому домі, тільки в неї була окрема кімната, – ще один привілей, яким вона була зобов’язана брату.
Лучезар поставив машину в гараж, дістав із багажника сумку і попрямував у дім. Старовинний підлоговий годинник у парадній залі показував по першій годині ночі. У тиші його кроки відлунювали коридорами старого особняка.
Піднявшись на останній поверх будівлі, Лучезар заніс сумку у свою кімнату і, не затримуючись, попрямував у кінець коридору. Тихо й обережно він зайшов в останню кутову кімнату, у якій на двоспальному ліжку спала Власта. У нічному напівмороці її гладенька шкіра здавалася мармуровою. Довгі, злегка виткі кучері віялом лежали на подушці. Від коренів і до вух її волосся блищало рідним відтінком – холодним попелясто-русявим, а нижче воно було недбало пофарбоване в чорний колір.
Кілька хвилин Лучезар милувався гарним обличчям своєї молодшої сестри, а потому ліг поруч із нею.
Власта завовтузилася щокою по подушці і сонно розплющила вії. Побачивши брата, вона ласкаво усміхнулася і, наблизившись до нього, тикнулася лобом йому в груди.
– Я страшенно скучила, – нерозбірливо прошепотіла вона.
Лучезар обійняв її і відповів:
– І я скучив за тобою. Спи спокійно. Я буду поруч.
Зранку в двері голосно постукали. Власта незадоволено замугикала, сильніше скрутилася клубочком і накрила голову плюшевим зайцем. За хвилину стукіт повторився, і тоді Лучезар зіштовхнув Власту з ліжка, щоби та відчинила двері. Мляво піднімаючись з підлоги, вона сердито бубоніла щось собі під ніс, мов бабця. Жбурнувши