Високі тіні. Ліан Луа
уточнив Зар.
– Жодних сумнівів, – підтвердив Артур, посміхаючись чи то з хитрістю, чи то з долею насмішки.
– Повірити не можу. У молодших класах вона вчилася добре, але це було давно.
Артур витримав невелику паузу, даючи хлопцеві час прийти до тями, а опісля повідомив:
– Але я не про це хотів поговоритиз тобою. Вчора зі мною зв’язався слідчий київської поліції Олександр Боднар. Він попросив відправити до нього одного з моїх наступників як консультанта. Йдеться про вбивство за спроби пограбування. Я хочу доручити цю справу тобі.
– Я згоден, – не роздумуючи відповів Зар. – Сьогодні ж ввечері вирушу до Києва.
– Чудово. – На обличчі Артура заграла задоволена усмішка, і він додав: – Візьми з собою Власту.
– Що?! – вирячив очі Зар. – Власту? Як це розуміти? Ви ж не готували її до такої роботи, як інших своїх наступників.
– Правду кажеш, – кивнув Артур, зберігаючи крижаний спокій. – Її наставником будеш ти.
– Я категорично проти, – рішуче не погодився Зар, піднявшись із крісла. – Вам добре відомо, що у Власти нестабільний психічний стан після смерті батьків. Ця робота може завдати їй непоправної шкоди.
– Ця дівчинка набагато сильніша, ніж ти думаєш. Не варто її недооцінювати, – не втрачаючи самоконтролю, пояснив Артур. – Зрозумій же, твоя надмірна опіка може занапастити її талант. Зізнаюся, я вважаю, що з-поміж усіх моїх наступників тільки Власта зможе перевершити мене.
Глава друга: «Людина з тіні»
Ввечері того самого дня Зар і Власта сіли на швидкісний потяг до Києва. У купе вони були самі, так як Зар викупив всі чотири місця. Він обрав у планшеті готель у центрі міста і зарезервував двомісний номер: один із найкращих, бо не звик відмовляти собі в розкоші, а заробіток дозволяв йому балувати себе.
Стрілки годинника показували по дванадцятій годині ночі, а Власта досі щось читала у своїй електронній книжці. Вона непорушно сиділа навпроти брата в позі лотоса і за останні дві години не сказала ні слова. Пригадуючи нещодавню розмову з Артуром, Зар палав із цікавості. Яку ж книгу поглинала його сестра цього разу? Стомившись від нестерпних здогадів, він присів поруч із нею, безцеремонно уткнувся носом у її електронну книжку і прочитав перше, що трапилося йому на очі: «Так в самій лїтописи переказано лєґенду про трох братів Полян Кия, Щека і Хорива, що збудовали спільно місто Київ, в імя старшого брата, і полишили свої імена в назвах урочищ Щековицї, Хоревицї і річки Либеди (названої по імени сестри)…»
– Якось незугарно написано, – пробубонів він.
– Ця книжка написана більш як сто років тому. Природно, тобі здається дивним цей ідіом, – не відриваючись від читання, пояснила Власта.
– Навіщо ти читаєш історію Давньої Русі, адже ти вчила це в школі? – не вгавав Зар.
– Мені цікаво дізнатися безпосередньо погляд Михайла Грушевського на історію нашого народу. – Власта підняла очі і захоплено промовила: – А ти знав, що це найважливіша праця всього його життя?
– Мені