Сага про…. Людмила Когут
мною і приведених на світ твоєю Марійкою. Вона, бідна, напевно, на тому світі перевертається, коли бачить, з якою твариною дітей на світ пустила, але май на увазі, як залишишся там, ти для мене і дітей вмер назавжди. Як повернешся зараз – прощу і ніколи не викажу ні при якій сварці, але в серце своє ніколи вже не впущу і образи не забуду, поки буду жити. Маєш місяць часу на роздуми. Христина».
Уже була північ, а Люба все перебирала папери та листи, але більше нічого цікавого не знайшла. Конверта від останнього листа батька зі зворотною адресою не було.
Відкриття було шокуючим, Люба не знала, що з ним робити, чи порушувати стабільність у сім’ї та родинах, чи ні. сиділа за столом, а сльози текли з очей такі рясні, ніби й в очі хтось насипав солі. Гарячі, вони обпікали її щоки, а вона їх навіть не витирала – було надзвичайно шкода маму.
серце стискалося від розуміння того, як їй було важко все життя нести у своїй душі тяжкий камінь його зради і ніколи не показати цього ні за яких обставин, говорити завжди з повагою про їхнього батька, який виявився останнім волоцюгою. Вона і заміж більше не вийшла, видно, зовсім розчарувалась у чоловіках, хоча в неї і часу не було на відпочинок та якісь залицяння – вдома четверо дітей, а на роботі – ціла школа, якою вона горіла до останнього дня. Маму ніколи не турбувало серце, і зараз її раптову смерть Люба «списала» тільки на його домагання повернення додому. Вирішила, що завтра до всіх доведе цю приголомшливу новину.
Люба не спала цілу ніч, не могла. Зранку, коли зібралися в кухні за столом тільки дорослі зі своїми сім’ями, а внуки і правнуки були на подвір’ї, вона набралася сміливості та почала:
– Ви тільки не хвилюйтеся, але я маю щось дуже важливе повідомити вам усім!
немає більш магічних слів, як організувати паніку або навести на всіх страх, це попросити таким сумним замогильним голосом зберігати спокій. Усі враз замовкли, і запанувала мертва тиша. на Любі не було лиця, така вона була бліда і стривожена:
– Поперше, наш тато живий і неушкоджений, подруге, ми не є рідні діти нашої мами, а тільки татові. спільно вони мали лише Марка.
Її слова мали паралізуючу дію, всі дивилися на неї нерозуміючим поглядом і чекали продовження. Люба витягла листи, спочатку тата з проханням повернутись, а потім – мамин із словесним «благословенням» їхнього блудного тата.
…Додому їхали знервовані та збуджені. Мали два похорони нараз: один справжній – мамин, а інший моральний
– татів. Він для них вмер вдруге. І ця духовна втрата була навіть болючішою, ніж фізична втрата мами. Домовилися зібратись у селі перед поминальним сороковим днем, а до того час від часу навідуватись у село і приглядати за хатою й городом по черзі, як кому вийде. Питання про повернення батька залишили відкритим, ніхто не знав, що робити із «воскреслим татом», тим більше не було конверта з його адресою.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте