Невідоме Розстріляне Відродження. Антология
ридаючи…
Будем як всесвіту діти,
Вільну грозу прославляючи!
Сонце проміннями скосить
Квіти тремтячі від іскорок…
Прийде й до нас наша осінь
І без громів і без блискавок…
«Я ні з ким не піду до пивниці…»
Я ні з ким не піду до пивниці,
Де пляшки наче очи медуз,
І нікому в диму не присниться
Хижий усміх фарбованих уст.
І ніхто, і ніхто у мій келих
Бурштинових хвилин не наллє,
І нікому мій голос веселий
І нікому горіння моє…
А коли у задумі вечірній
Розгойдається кожний ліхтар, —
Замаячать у хаосі тіні,
Наче тіні потворних примар…
І між ними химерною тінню
Промайну зачарована я,
І нікому привіту не кине
Золотая утома моя.
Микола Мінько
Народився 9 березня 1902 р. в селі Минківка, тепер Валківського району Харківської області, в родині залізничного службовця. У 1918–1921 рр. навчався в Катеринославській українській гімназії.
17-річним юнаком у липні 1919-го Мінько вступив до повстанського загону Трифона Гладченка (1891–1920), який боровся проти Денікіна і підписувався «заступником отамана козачих повстанських військ». Гладченка вдалося чекістам упіймати і розстріляти. А Мінько у 1920 р. став членом української молодіжної організації «Юнацька спілка», яка була створена на противагу комсомолу.
З 1921 р. М. Мінько вчителював на Вінниччині, перебував в армії. Тоді ж і почав писати. Перша повість «Манівцями» з’явилася у часописі «Червоний Шлях» (1927, № 2). Через три роки її розгромила критика, розцінивши як «наклеп на ГПУ».
Протягом 1920—1930-х рр. М. Мінько написав кілька десятків оповідань. Та не щастило йому з більшими творами. Роман «Виселок у пилу» (1931) було вилучено як «шкідливий» і «наклепницький». Письменник пробує написати щось на догоду владі, і таким чином з’являється слабенька повість для дітей «Кокусники» (1931), але і її громить критика. Він починає писати роман, присвячений колгоспному будівництву, але кидає, зрозумівши, що річ вийде бездарною.
Увесь цей час М. Мінько працює в редколегії дніпропетровського журналу «Зоря».
У 1937 р. настає пік цькування письменників. Мінька звинувачують у наклепах на совєтську дійсність, називають «замаскованим націоналістом»: «Зате контрреволюційних пасквілів на нашу дійсність, на меч пролетарської диктатури, на національну політику партії в „літературних працях“ Мінька чимало. Такими „працями“ він увійшов в літературу і набув в часи ткачуківщини і єфремовщини славу письменника, що подає надії, іншими словами, надійного зброєносця буржуазно-націоналістичної агентури фашизму», – писала обласна газета «Зоря» 9 вересня 1937 р., маючи на увазі Івана Ткачука, редактора журналу «Зоря», і професора Петра Єфремова, який друкувався у часописі.
Письменника арештували 25 жовтня 1937 р. Під час слідства його катували, вимагали зізнання в приналежності до української націоналістичної терористичної організації. «Письменник Мінько мужньо тримався на допитах», – пише дослідник Микола Чабан. – Про це свідчить акт у його справі, складений оперуповноваженим