Крила Яструба. Д. Норгар
присутністю, не давав спати, та ще й змушував здригатися, коли верещав сигнал комунікатора. Вікторія відкрила очі і різко сіла. За вікном лише почало сіріти. Від важких роздумів в голові гуло. Вона не знала, що робити, до кого іти, тож поки вирішила мовчати.
– Курсанте Роса, – обличчя секретарки Селіни у промені принесло полегшення. – Пані Селіна просить вас до себе. Завтра починаються іспити. Тому вона хоче переглянути вашу роботу.
Вікторія скочила з ліжка.
– Господи, а котра зараз година?
– Десята.
Вікторія тільки тепер зрозуміла, що свого будильника не почула, а за вікном не світанок, а просто захмарилося.
– Так, вже біжу.
Вона як могла швидко привела себе до ладу. Натягнула таку любиму форму, схопила диск з роботою і той, що хотіла викинути подалі, та й побігла униз.
На подвір’ї виблискуючи відзнаками у чорних формах зібралися люди з Яструба. Вони вже поверталися на корабель. Декілька молодих офіцерів побачивши дівчину помахали їй. Та вона лише додала кроку. Ден якось за короткий час всилив їй у голову думку про те, що найманці – це погано.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.