Народна медицина і магія українців. Ірина Ігнатенко
останніх ми й зупинимося.
Повсюдно по Україні були поширеним вірування в «погане око». На позначення хвороби «з очей» найчастіше вживають термін «уроки». Цікаво, що слово «ректи» означає: шляхом певних обрядодій наслати хворобу, біль на людину.
Віра в «зурочення» має дуже давнє коріння й має місце в багатьох культурах народів світу й до сьогодні тримається досить міцно. Для початку зупинимося на розгляді тих осіб, які, за народним переконанням, могли наслати уроки, «зурочити».
Так, за народними переконаннями, є «врекливі» люди, що вже народилися з «поганими» очима, через неправильну репродуктивну поведінку батьків або через порушення табу, які накладалися на вагітну жінку чи матір-годувальницю.
Крім того, можливість зурочення здебільшого приписують людям, які способом життя, специфічною поведінкою, зовнішнім виглядом (фізичними відхиленнями) різнилися від решти сільських жителів. Викликали підозру й люди з різнокольоровими, витрішкуватими очима, косоокі, з насупленими бровами.
Цікаво зазначити, що за стійким народним переконанням, зурочити може будь-хто, якщо скаже чи подумає щось у «лиху годину»: «Уректи може кожен: і отець свою дитину уречи може, такий час, така мінута надійде, що то христьян не знає, не хотів би, а урече».[29]
Українці найбільше остерігаються багатолюдних місць, бо саме тут, за їх твердим переконанням, найчастіше й зурочують. Щоб захиститися від зурочення, використовують різноманітні обереги: носять із собою свячену сіль, зілля, пришпилюють у непомітному місці шпильку, тримають дулю в кишені.
Зурочення остерігається всі верстви населення, проте існують і певні «вразливі» групи. Це передусім вродливі люди, вагітні жінки, а найбільше малі діти. Саме тому протягом століть складалися певні правила при «одвідках» новонароджених. Вважалося недоречним перехвалювати дитину, зосереджувати на ній надмірну увагу, занадто близько контактувати з нею. Щоб запобігти «зуроченню», було вироблено низку різних правил. Зокрема, гості після привітання мали казати «нівроку», до того ж спершу подивитися не на дитину, а на кінчики своїх нігтів чи на стелю.
Цікаво, що вірування в «уроки» притаманне й іншим народам, зокрема кримським татарам, які сповідують іслам.
Під час лікування «уроків» особливе значення мала вода: знахарки шептали на воду, потім тричі вмивали та напували хворого.
Розмова з місцевими жителями. Експедиція Центру захисту культурної спадщини від надзвичайних ситуацій, Житомирщина, Ємільчинський р-н, 2011 рік
Крім шептання на воду, під час лікування цієї хвороби застосовувалися ще й магічні дії. Приміром, на Поліссі «зуроченого» «стирали» тричі по обличчю пеленою спідньої сорочки. Якщо ж не допомагало, застосовували інший метод: брали неповну склянку холодної води, кидали туди три крихти свіжого хліба і три жаринки з вугілля. У цю воду вмочали пальці правої руки і верхнім боком пальців тричі «стирали» по обличчю хворого. Потім з трьох боків склянки
Болтарович З. Народна медицина українців. – К., 1990. – С. 30.