Народна медицина і магія українців. Ірина Ігнатенко

      Женивсь Михаїл, хлопець один. Да вже треба, шоб у суботу свадьба була, а вон пошов да видер з його (чаклуна. – І. І.) вулика меду, видер мед йому, да ще й напаскудив. До той дід казав, шоб вон той мед забрав та був не напаскудив, я йому нічого не зробив би, а так, каже, побачите кумедію, не буде свадьби, а будуть похорони. Отак і було!

      Свадьба була. Він ходив до однієї дівки, а другу узяв, і тієї дівки мати зробила, шо та нєвеста сиділа за столом і шось їй зробилось, і вона вискочила і побігла, і її дві неділі шукали, потім десь нашли, так вона бідненька, вони не жили, вона замуж не йшла… вона вмерла.

      Ну, колись моя баба розказувала, шо колись кума да своюй хрещениці зробила сухоття. Таке насилали, шо дитина сохне, сохне і плаче, кричить… ну, крикси наслала. А вже та кума уже перед смертю – вже вона лежить, вмирає. Вона їй і до корові робила, вона їй багато чого робила, та кума. Тай як вже стала вмірать і не може вмерти. Вона послала до куми – хай кума прийде, я в неї попрошу прощенія, шоб вона простила. Кума прийшла, а вона каже: «Кумочко, родненька, прости мені – я тобі зробила од молока, шоб молока не було». Кума каже: «Я прощаю, хай і Бог прощає», – да й пошла. Ну, та баба знов не може вмерти, що ж, вона ще багато знає, скілько наробила. А тоді знов присилає, та знов приходить, вона знов од чогось просить прощенія, та кума знов її простила. Потім вже за третім разом знов вона її зве. Приходить кума, а вона каже: «Кумочко родненька, прости мене, що я своїй хрещениці зробила крикси, а ти по ночам не спала да з тим дитям мучалась». А вона каже: «Знаєте, кума, шо усе прощаю, а цього низашо не прощу, незашо, мучтесь і ви, так як і я мучалась». І, кажуть, стуль зривали, хату розкривали, не можна було вмерти. Двора орали – аж тоді вона сконала. Да й то насилу вмерла.

      Крутить того, хто володіє лихим, до так і душу його крутить буде. До треба кому-небудь його передать, бо він як буде вмирать, до ніяк не зможе вмерти. Колись розказувала моя мати, шо одна баба знала, да никому не передала, до стуль зривали. Реве, кричить, а умірать не може. Зривають стелю у хаті – вмерла. До дехто старається передать кому-небудь <…> Вовкова Ульяна то вон багато чого людям робила, то її поховали, і ви знаете, шо вона і з того світу вставала да людям робила шкоду. І голосить, кричить, ходить по полях, а тоді юй взяли, да кажуть вивезти, да межу переїхать, да завезли її да десь там і закопали, а тоді покинула ходити,