Листи до полковника. Яна Дубинянская
ну тебе, Стар… Якого хріна? Її все одно випруть зі школи, вона ж донька цього фашиста. На іспиті по-любе нікого не завалить, буде тихше трави… так на фіга, питається, висуватися, лизати задницю старій? Особисто я не по цих справах. Не в кайф.
– Якого фашиста?..
Це все, на що його вистачило.
Стар слухав короткі гудки, геть не пам’ятаючи, чи він сам вдарив кулаком по важелю, чи гад Горобець перелякано кинув слухавку. А, власне, яке це має значення? Тим більше, що Горобець зробив свою гарну підлабузницьку справу: повідомив його. Стояв би, як ідіот, півгодини біля метро… а післязавтра однокласники робили б однакові козячі писки: «Сорі, Старе, я думав (-ла), ти в курсі». Безсовісно списуючи в неї під носом, – «тихше води!» – і тільки він один не смів би підвести погляд вище вчительського столу…
І чия це, хотів би він знати, ідея? Відкривачка пригадав переекзаменування позаминулого року? Бейсик – з любові до мистецтва експерименту над людиною? Чи Марісабель – як завжди і скрізь, через ревнощі? Від останнього припущення він почервонів. І впрів; але все одно час під душ.
Які все-таки козли! – Стар вилляв на плечі півбанки гелю й почав розмащувати його по грудях і під пахвами. З усього класу раніше про Лілового полковника знала, максимум, одна Дилда, та й то не факт. Та він їм глибоко байдужий, той полковник. Тут інше. Просто в кайф почувати себе сильнішим і крутішим за когось, особливо, якщо цей «хтось» виказав свою слабкість. І вдесятеро кайфовіше – якщо перед ним, кимось, треба було післязавтра труситися зі шпорами під партою, але внаслідок останніх подій вже далеко не так страшно…
Тобто перед нею.
Ліловий полковник… Він, Стар, знав. Він прочитав усе, що знайшов на цю тему в інтернеті. Так, диктатор, так, жорстокий і кривавий, але вона… Принцеса! Справжнісінька! Їй, мабуть, варто було натякнути, й відразу робилося все, чого б вона не забажала, і цілий Зріз без залишку належав їй… сказитися можна. Так дивно, а раніше він дивився на неї – й не помічав. Стар облизнув губи: хлорована вода з мильним присмаком гелю. Та хто сказав цим придуркам, що вони взагалі гідні переступити поріг її дому?!
Під пахвами кололо. Намилився й пройшовся бритвою: якщо в спеку відпустити там волосся, то ніяких дезиків не вистачить. Про всяк випадок пошкрябав і щоки, хоча вони, чесно кажучи, приводу не давали. Відкривачка, Лисий і деякі інші пацани солідно, по-дорослому обговорювали проблеми, пов’язані з голінням, і Стар часом сумнівався, чи все в нього гаразд. І прищів чомусь немає: з одного боку ніби класно, а з іншого – це ж, по ідеї, ознака статевого розвитку… Як завжди, оглянув себе в дзеркалі у повен зріст. Нормально!..
Відхилив двері, впускаючи ілюзію прохолоди, переконливу перші кілька секунд:
– Ма! Ти сорочку випрасувала?
– Зараз, Сергію, в мене суп на плиті.
– Ну ма!!!..
– Ти що, сильно поспішаєш? – вона виглянула з кухні, вкрита бісером поту. – Здається, в тебе ще є час. Я звільнюся за десять хвилин.
Він зітхнув:
– Давай швидше, а? Треба ще квіти купити.
– Що, крім тебе нема кому?
– Я