Страта двійника (збірник). Кшиштоф Зануссі
ми обоє маємо рацію. Є дві авторські копії. Погляньте.
Молодий чоловік повільно підходить до столу.
Вона: Бачите, навіть на репродукції помітні невеличкі відмінності… Ймовірно, це через реставрацію. Росіяни використовують тепліший лак… Але ви, певна річ, і самі чули про це. (Закриває альбом.) А тепер сідайте, треба подбати про ваше обличчя.
Він: Чесно кажучи, я б не хотів…
Вона: Боїтесь?
Він (щиро): Трохи.
Вона: Обіцяю бути обережною… Прошу вас.
Молодик, зітхаючи, сідає. Жінка опускається поруч, відсунувши сумку з апаратурою.
Вона: Страшенно важка! Що у вас там?
Він (перекладаючи сумку на пуф): Звичайний набір: шість на шість, вузькоплівкова, комплект об’єктивів… камери…
Вона (починає протирати його обличчя зволоженою ватою): Я на цьому не розуміюся. Ще знімаючись у кіно, я ненавиділа камери. Мала відчуття, ніби за мною стежить холодне нелюдське око. Може, тому я не люблю і людей в окулярах.
Молодик кидає погляд на портрет її чоловіка: той носив окуляри.
Вона: Певна річ, бували й винятки. (Дивиться на вату.) Дивно… було схоже на синець, а це якийсь бруд, до того ж дуже масний. (З великою недовірою.) Вам боляче?
Він (трохи роздратовано): Ні, марничка… Ваш чоловік був визначним колекціонером творів мистецтва.
Вона: Скажімо так… (Іронічно осміхається.) Радше він був визначним колекціонером грошей. А я витрачала їх на мистецтво.
Він: Чому?
Вона (пильно дивиться на нього): Запитання наче з інтерв’ю…
Він: Вибачте.
Вона (продовжуючи орудувати ватою на його обличчі): Бачите, я не зношу інтерв’ю, бо сама дуже багато говорю. І частенько говорю те, чого б не варто… (Протирає його обличчя ватою.) Можна подумати, що ці бандити натерли ваше обличчя сажею… Не люблю, коли хтось мене про щось питає.
Він: Ще раз – вибачте. Я забув, що ви на все дивитесь інакше…
Вона: Вам знову закортіло блиснути красивою думкою про красиві райони?
Він: Ні. Я хочу виправдатися за свою нетактовність.
Вона: Котру саме?
Він: Хіба їх було декілька?
Вона: А ви як гадаєте?
Він: Не знаю, я був збуджений. Якщо я поводився негоже…
Вона: Не варто говорити в минулому часі.
Він: Не розумію…
Вона (іронічно): Невже?.. Ну, тепер ви маєте набагато кращий вигляд. (Відкладає вату, дуже брудну.) Фе, яка гидота! (Запитливо дивиться на молодика.)
Павза.
Молодик явно збентежений.
Жінка підводиться.
Він: Я чекаю, що ви якось мені допоможете… Якщо я зробив щось не так…
Вона: Ви чекаєте… (Холодно.) Ви чекаєте, коли підуть люди, які вас побили. Припустімо, вони пішли. (Підводиться і йде до столу.)
Він (опускає голову, зітхає): Можу я замовити таксі?
Вона: Я вам допоможу. З такою рукою вам важко буде набрати номер.
Обоє виходять у передпокій. Жінка затримується у дверях. Молодик підходить до телефону, тягнеться до слухавки.
Вона (різко):