Амазонка. Київ–Соловки (збірник). Валентин Чемерис
щедро сіялися чвари-розбрати, коли свої орали тугу, сіяли смуток…
А застогнав, браття, Київ,
Застогнав тугою,
Чернігів – бідою:
Розлилися в землі Руській,
Розвились жалі,
І тече печаль велика
Серед Руської землі…
Ще автор «Слова о полку Ігоревім» з жалем-тугою писав, як князі «Самі на себе крамолу кували, / А погани на Руську землю переможно набігали…»
Про це вже в Україні Кобзар застерігав, щемним криком благав:
Любітеся, брати мої,
Украйну любіте,
І за неї, безталанну,
Господа моліте…
Ці рядки довелося згадати Олені Телізі у Львові, де вже між своїми почалися чвари-розбрати, коли члени єдиної організації почали ділитися на «наших» і «не наших» і навіть влаштували Олені Телізі та Уласу Самчуку обструкцію, коли вони виступали 23 липня в Спілці українських письменників.
Другодні Олена в листі до Михайла Теліги поділиться своїми враженнями, що чвари не затихають між своїми у Львові, які «роблять з себе мучеників і героїв, а на нас, емігрантів, дивляться, як на втікачів до вигідного життя, – це було просто обурююче».
У націоналістичному русі відбувся розкол – і це в той час, як німці окуповували Україну! Події ті Олена сприйняла як вікову українську трагедію. Як уже згадувалось, у серпні 1941 року в Житомирі було вбито двох провідних членів ОУН і підозра в організації убивства впала на прихильників С. Бандери. Згодом (але вже після війни) вони відмежуються від того вбивства, а тоді над ними була чорна тінь – що й стало причиною появи «Відозви ОУН», головним автором якої була Теліга. Відозва засуджувала братовбивство, наголошувала на необхідності єднання всіх сил заради порятунку скривавленої України. Олена писала про чорний дух руїн, що тяглися ще від княжих міжусобиць, які нищили хребет і мозок української нації, плюндрували її душу.
«Скривавлена Україна потребує великої праці нашого мозку і наших рук, а не спорів і міжусобиць. Тому всі свої змагання, цілу свою енергію ми спрямували на гоєння ран нашої нації й на розбудову українського життя. Ми залишили на боці всі внутрішні спори, всякі полеміки, розуміючи, що на рішаючому відтинку нашого шляху до мети ми мусимо не поглиблювати, а засипати межі, вириті злочинною рукою в середині Організації».
Вона ж іще дев’ять років тому, малюючи в поетичній уяві картину повороту в Україну, сподівалася:
Заметемо вогнем любови межі,
Перейдемо убрід бурхливі води,
Щоб взяти повно все, що нам належить,
І злитись знову зі своїм народом.
Хоч Олена й поривалася до Києва, але ще тривали бої за Київ, Ольжич радив трохи почекати. Теліга їде до Рівного, куди раніше виїхав Улас Самчук, де навіть встиг там налагодити випуск газети «Волинь». 21 вересня 1941 року на шпальтах «Волині» з’явився вірш О. Теліги «Поворот», пізніше – «Розсипаються мури», «Братерство в народі», «Прапори духа», «Нарозтіж вікна».
Закликала, щоб ідеї інтернаціоналізму – чужій і ворожій – протиставляти націоналістичний