Земля людей (збірник). Антуан де Сент-Екзюпері
Адже тут ми самі собі пани, і він допоміг нам це усвідомити. Чи він, той капрал, не зауважив з наших нашивок, що ми вже капітани? Він перервав наші думи на шляху від Чумацького Шляху до сузір’я Стрільця, коли нас могли турбувати лише події такого масштабу, як зрада місяця…
Першим і єдиним обов’язком планети, що з неї озвався цей чоловік, було передати нам точні цифри, що дали б нам змогу вирахувати шлях серед світил. І вони були хибні. А про решту тій планеті поки що варто б мовчати. І Нері пише мені: «Чим блазнювати, їм би слід нас куди-небудь привести…». «Їм» означає – всьому населенню земної кулі, всім народам з їхніми парламентами й сенатами, з флотами, військами й імператорами. І перечитуючи послання недоумкуватого, що надумав поквитатися з нами, ми повернули в бік Меркурія.
Врятувала нас дивовижна випадковість. Якоїсь миті, вже не сподіваючись дістатися Сіснеро, я повернув під прямим кутом цо берега. Я вирішив триматися цього курсу, аж поки скінчиться пальне. Таким чином, я залишав нам сякий-такий шанс не впасти в море. На лихо, облудні маяки завели мене Господь відає куди. Так само на лихо, через густий туман, у який маємо пірнути, навряд чи вдасться нам успішно приземлитись і не розбитися під час посадки. Але вибору я не мав.
Становище було настільки очевидним, що я лише сумно стенув плечима, коли Нері тицьнув мені повідомлення, яке з годину тому могло б нас урятувати: «Сіснеро намагається визначити, де ми. Сіснеро передає: приблизно двісті шістнадцять…». Сіснеро вже не мовчав у мороці. Сіснеро прокидався, ясно відчутний десь ліворуч. Так, але на якій відстані? Ми з Нері притьмом обговорили ситуацію. Запізно. В цьому ми були одностайні.
Повернувши до Сіснеро, ризикуємо не дотягти до берега. Тож Нері відповів їм: «Пального на годину. Тримаємо курс дев’яносто три».
Тим часом один по одному прокидались інші аеродроми. До нашої розмови приєднались голоси Аґадір, Касабланки, Дакара. В кожному з тих міст здіймали тривогу, диспетчери викликали начальника аеропорту. Начальник аеропорту – наших товаришів. Потроху всі зібралися навколо нас, наче коло ліжка хворого. Даремна метушня, але, принаймні, метушня. Марні поради, але які зворушливі!
Раптом втрутилась Тулуза, за чотири тисячі кілометрів, головний аеродром авіалінії. Тулуза вдерлась у діалог і запитала навпростець:
– Номер вашого літака – «F…?»
(Я вже забув, який то був номер).
– Так.
– Тоді у вас пального іще на дві години. Ваша машина має нестандартний бак. Курс – на Сіснеро.
Отак вимоги ремесла перетворюють і збагачують світ. Зрештою, немає потреби пілотові неодмінно зазнавати жахів такої ночі, як змальована, щоб узріти в звичних образах новий зміст. Одноманітний краєвид за вікном, що стомлює пасажирів, для екіпажу сповнений сенсу. Ота маса хмар, що затуляє обрій, не просто елемент краєвиду: її подолання потребуватиме чималих фізичних зусиль. Екіпаж приміряється, вимірює – вони говорять одною мовою. А