І день як вимір нашого життя. Олександр Афонін

      Пускаю сонце я по колу.

      Нехай воно весь день сіяє

      І світ весняний, що довкола,

      Ще швидше квітне і буяє.

      То й швидше підуть за зимою

      Думки похмурі і невтішні.

      Ви ж – переймайтеся весною,

      І буде хай ваш день успішним!

      Надвечір прилетів легенький вітер,

      Десь іздаля, мабуть, аж з-за Десни.

      І стало враз повітря соковитим,

      Із присмаком вже справжньої весни,

      Із ароматом терпким верболозу,

      Що весну супроводжує завжди,

      Й солодким, як діток маленьких сльози,

      Смаком краплинок талої води.

      І все в зірках шатро небес високих,

      Без краю і кінця, як і життя,

      Раптово повернуло в серце спокій,

      А в душу – всі весняні почуття.

      А ранок нині світлий-світлий

      І зовсім вже якийсь весняний.

      Жене хмарки легенький вітер,

      І сніг все швидше тане, тане…

      Все весняне якесь сьогодні.

      Не весняні лише думки.

      Вони, як і напередодні,

      Якісь похмурі і важкі…

      А як же ж хочеться розради,

      Що зазвичай весна дає.

      Але життя немає ради,

      Воно, на жаль, таке, як є.

      Надвечір розполохались ворони,

      А потім раптом сіли на гілки.

      І небо поміж хмар таке червоне,

      Як русло вулканічної ріки.

      Наявні всі ознаки непогоди,

      Що буде завтра, хоч це й не дива.

      В цей час такий характер у природи,

      Бо рання ще весна, а не жнива.

      Та нам лиш треба трошки почекати,

      І непогода скоро вже мине.

      Зірве весна напівзимові лати

      І платтячко із ситцю одягне.

      Контрастность деревья теряют,

      Зеленым облеплены пухом…

      И воздух весна наполняет

      Каким-то таинственным духом.

      То терпким, то горьким, то сладким,

      Что душу так нежно тревожит…

      И мысли – как в школьной тетрадке:

      «Не надо… А может? Да, может!»

      Ллється повітря холодне і чисте

      І коливає прозору фіранку.

      Нині весна знов гуляє по місту

      І так ходитиме аж до світанку.

      На ніч у неї роботи багато,

      Що до сьогодні вона не робила:

      Хмари із неба за ніч позмітати,

      Щоб вранці сонечко всіх нас зігріло.

      Хай вітер стружку з нас знімає,

      Ще й обіцяють снігопад,

      Весна дорогу добре знає

      І не поверне вже назад.

      Про відступ буть не може мови!

      Так квітень вже лякав не раз.

      А я даю вам чесне слово —

      Тепло повернеться до нас!

      Вітри втечуть за небокраї,

      Повідступають холоди…

      Ще дні щасливі нас чекають,

      Весна ж бо в душах назавжди!

      Пью сумасшедшее вино

      С весны роскошным ароматом…

      День – словно старое кино,

      Что видел я уже когда-то.

      Ему уже так много лет,

      Что сосчитать их невозможно!

      Но этих лет я даже след

      Стер нынче ночью осторожно.

      И, как тогда, я пью вино,

      Что разлила весна случайно.

      Со вкусом юности оно

      И радостью, а не с печалью.

      Сьогодні