І день як вимір нашого життя. Олександр Афонін

      Загляденье, почти что, как летом

      Эти краски вечерней зари…

      И, приняв у нее эстафету,

      На бульваре зажглись фонари.

      Вновь они, как вчера, спорить будут

      С звездным небом… Всю ночь напролет.

      Вероятно, рассвет их рассудит

      Вместе с солнцем, что утром взойдет.

      Ох, ці підступні москалі! Ну як вони уже дістали!

      Ось днями грози й холоди до нас з Московії прислали.

      Якщо не так, то хоч отак, та однаково їм не йметься…

      Але Всевишній дав нам знак, що все лихе для нас минеться.

      Весну не можна зупинить, її хода завжди невпинна.

      І їм пора вже зрозуміть: ми переможем неодмінно!

      А водограй і справді грає!

      Куди не йдеш, а він дзвенить.

      І день, і ніч не замовкає,

      Ні на хвилину, ні на мить.

      І спів цей так приємно чути

      У весняні погожі дні.

      І хочеться щасливим бути,

      Мабуть, не тільки лиш мені.

      Щоби ловити подих вітру,

      І промінь сонячний ясний,

      І дякувати цьому світу

      За те, що є ти й що живий.

      За Божий дар оцей величний:

      За право чути, бачить, жить!

      Хай водограй співає вічно

      І не змовкає ні на мить!

      Холодний вітер шарпає дерева

      І розгортає хмар товстий сувій.

      Чомусь сьогодні схожий він на лева,

      Що зранечку голодний й дуже злий.

      То зареве, немовби навіжений,

      А то заскиглить, наче кошеня.

      Увечері він був такий блаженний,

      А от сказився нинішнього дня.

      І чим йому весна не догодила,

      Що стільки в ньому зараз люті й зла?

      Чи, мо’, не так вночі його любила,

      Чи взагалі, можливо, не прийшла?..

      Ох, весно-весно, чом не кажеш очі?

      Прошу, зміни складний характер свій

      Й холодний вітер ніжно, по-жіночі,

      Ти обніми й цілунками зігрій.

      Бо він не злий, йому бракує ласки,

      Якої ти, напевне, не дала…

      Перетвори цей холод в ніжну казку,

      Бо нам усім так хочеться тепла.

      Надвечір небо чисте-чисте…

      Невже і справді вже тепло?

      Зірки у небі – як намисто,

      Бо хмар неначе й не було.

      І вітер вщух. Чи десь дрімає?

      Чи весна його пригорта?

      Карпатська ніч вже підступає,

      Спокійна, втішена, свята.

      Сонечко за гори знов сідає,

      І міняє небо колір свій…

      Небосхил багряно так палає,

      Хоча щойно