Амба. Том 1. Втеча. Влад Землянин
схожими. Після слів «тяжкої хвороби помер» Кволий, разом з усіма видихнув «о-о-ой», приклав руку до серця, осів і розтягнувся на землі. Наче заснув. Через загальний гармидер майже ніхто не помітив, що мить тому людина про щось думала, мріяла, дихала, а після одного слова – ще одним життям на землі стало менше. Іван Іванович проводжав поглядом носилки. Не міг згадати прізвище Кволого, як і не знав: з горя чи з радощів зек відправився в інший світ.
День потягнувся за днем. Медичний висновок. Комісія з поховання. «Де поховають Сталіна? У Мавзолеї?! Ні?!» Місце поховання цікавило всіх. Від загальної цікавості віяло чимось тривожно-турботливим і водночас обивательськи не-охайним. Ницим. Але як непросто вчиняти так, щоб схвалювали сучасники, розуміли нащадки.
Усі газети переповнені матеріалами про Сталіна: спогадами, закликами, клятвами, новими призначеннями.
Призначити Головою Ради Міністрів СРСР тов. МАЛЕНКОВА Георгія Максиміліановича.
Об’єднати Міністерство державної безпеки СРСР і Міністерство внутрішніх справ СРСР в одне Міністерство – Міністерство внутрішніх справ СРСР.
Замполіт присунув газету ближче, поглянув на верх сторінки – 7 березня. Промайнула думка: «Навіщо об’єднувати? Хто очолить?» Очі тут же вп’ялися в нові рядки.
ПРО МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ СРСР
Призначити Міністром внутрішніх справ СРСР тов. Берія Лаврентія Павловича.
Довго Іван Іванович Іванов, замполіт табору, просидів у роздумах за цим повідомленням. Як тепер буде? Міністр – людина ділова, вольова, рішуча, сувора. Багато років пробув поруч зі Сталіним. Можливо, і зміни почнуться, про які останнім часом стільки думав.
У країні щодня відбувалося щось нове: оголошено траур на 6, 7, 8 та 9 березня; у момент похорон зупинити на п’ять хвилин роботу, щоб віддати останню шану; врешті-решт, надійшло повідомлення, що саркофаг із тілом Й. В. Сталіна встановлять у Мавзолеї поряд із саркофагом В. І. Леніна.
До болю в пальцях Макар стиснув кулаки: усе – ніколи не побачить найдорожчу людину на землі. Дід замінив батька, став найкращим другом, мисливцем-наставником і годувальником, а людина з м’якою посмішкою під вусами – невидимою захисною силою, яку можна порівняти хіба що з рідним обійстям і навколишньою тайгою, де одночасно знаходять порятунок від негоди, лютого звіра або лиходіїв; де кожен забезпечує себе припасами на зиму, відпочиває, радіє життю. Пізнає світ. Людина, яка відійшла у вічність, для Макара уособлювала життя і найкраще, що в ньому було. Юнак не уявляв, як житимуть без вождя, як продовжуватиметься саме життя?! Голова не просто боліла – стала неначе велетенськи-чавунною. Хлопець мов учадів. Від нестерпного тягаря не міг думати. Ледь розплющував очі. У порівнянні з неправдоподібною, неймовірною смертю здавалися дрібними власні турботи, тривоги, сумніви. Одне угніздилося в голові і, не покоячи, стукало, як дятел, у скронях: «Як же тепер жити?! Що буде з усіма? Що станеться з країною?!»
Діти в колонії не бешкетували: в багатьох очі блищали від сліз,