Чорний дім. Стівен Кінг
Тай! Аббала!
На мить посмішка Тая слабшає. Це останнє слово здається йому знайомим і будить нечіткі, неприємні асоціації. Чомусь це змушує згадати його про матір. До того ж ворон називає його на ім’я – звичайно, він достоту казав Тай.
Тайлер ступає ще на крок до чорного птаха. Ворон, відповідно, теж крокує боком, дедалі ближче до гущавини живоплоту. На вулиці немає нікого; ця частина Френч Лендінґа дрімає під сонячним промінням. Усі світи здригаються, коли Тай ступає ще на крок, прирікаючи себе на загибель.
Еббі, Ронні та Тіджей хвалькувато виходять із «7-11» після того, як індус за стійкою чемно продав їм чорничний «Сліпер» (індус – це одне з багатьох лайливих слів, яке Еббі чув із уст свого батька). Також у них нові картки «Меджик», по дві на кожного. Із синіми від соку губами Еббі повертається до Тіджея.
– Зганяй вниз вулицею, забери того недоумка.
Тіджей ображено дивиться:
– Чому я?
– Тому що Ронні купив картки, дурню. Давай бігом, ворушися.
– Навіщо він нам, Еббі? – запитує Ронні, облизуючи солодкі шматочки льоду.
– Бо я так сказав, – пихато відповідає Еббі.
У Тайлера по п’ятницях зазвичай є гроші. У нього фактично є гроші щодня. Він має заможних батьків. Для Еббі, котрого виховує (якщо це можна так назвати) батько-одинак, що працює на паршивій роботі прибиральником, цього було досить, щоб зненавидіти Тайлера; він хотів його спочатку принизити, а тоді ще й набити. Але зараз усе, що йому треба, – це картки «Меджик», по третій пачці для кожного. Було ще приємніше усвідомлювати той факт, що Тайлеру зовсім не подобаються картки «Меджик», проте він усе одно змусить його за них заплатити.
Проте спершу їм треба доставити сюди малого недоумка. Чи малого недомука, як його називає недорікуватий Ронні. Еббі подобається таке прізвисько, і він думає, що почне його так називати. Недомук. Гарне слово, так він зможе насміхатися над Таєм і Ронні одночасно. Два в одному.
– Давай, Тіджею, чи ти хочеш отримати індіанський опік.
Тіджей не хоче. Індіанські опіки Еббі Векслера скажено болючі. Він демонстративно зітхає, забирає велосипед від стійки, сідає на нього та їде вниз пологим схилом пагорба, тримаючи однією рукою кермо, а другою – сік. Він розраховує побачити Тая, котрий тягне свій велосипед, тому що він просто… так… втоми-и-и-ився, десь поблизу, але, здається, Тая взагалі немає на Чейз-стрит. Що таке?
Тіджей починає крутити педалі швидше.
У чоловічій кімнаті ми дивимося на ряд туалетних кабінок, двері другої зліва зачинено. Інші три трохи відхилені, висять на сріблястих завісах. З-під зачинених дверей нам видно пару викривлених та вкритих вузлуватими венами гомілок, що піднімаються із брудних капців.
Голос кричить із дивовижною силою. Це різкий голодний і злий голос молодої людини. Ехо відбивається від плитки на стінах:
– Аб-бала! Аббала-дун! Маншан ґорґ!
Раптом у всіх унітазах спускається вода. Не лише в зачиненій кабінці, а й у всіх, у тому числі й у пісуарах – сріблясті ручки опускаються