Чорний дім. Стівен Кінг
вдається виявити байдужість і зацікавленість одночасно.
– Який же він бовдур, – бурмоче Еббі.
Якщо не вірите, то подумайте самі, як він, такий здоровань, дозволяє, щоб Еббі робив йому індіанські опіки. Колись, імовірно, настане той день, коли Ронні зрозуміє, що не зобов’язаний більше миритися з цим, і, можливо, тоді він зажене Еббі в землю, як кілочок для намету, але Еббі про це не думає. Ще гірше: він не вміє думати про майбутнє – лише про минуле.
– Ронні, – каже Еббі.
– Що?
– Де ми були, коли Тайлер поїхав?
– М-м… біля «Асортименту Шмітта».
– А куди він поїхав?
– Він не сказав.
Еббі бачить, що для Ронні це вже стало правдою, тож він заспокоюється, а тоді повертається до Тіджея:
– Ти зрозумів?
– Зрозумів.
– Тоді поїхали.
Вони сідають на велосипеди та крутять педалі. Їдучи вздовж алеї, що засаджена деревами, недомук їде попереду Еббі й Тіджея, і Еббі не проти. Він іще ближче наближається до Тіджея і каже:
– Більше ти нічого не бачив, коли повертався? Нікого? Ніякого типа?
Тіджей трясе головою:
– Лише кросівку і велосипед. – Він робить паузу і напружується, щоб пригадати. – Ще там були розкидані листочки живоплоту. А також там, здається, була пір’їна, схожа на воронячу.
Еббі пропускає це повз вуха. Він лише хоче з’ясувати, чи справді Рибак був десь настільки близько від нього, що зміг схопити одного з його приятелів. У його голові з’являється кровожерлива думка, яка йому подобається: уявлення, як якась примара, монстр без обличчя вбиває страшенно надокучливого Тая Маршалла і з’їдає його на обід. Водночас десь усередині прокидається дитячий страх, він боїться бабая (страх, який ще дасть про себе знати сьогодні вночі, коли Еббі лежатиме в ліжку й не зможе заснути, дивитиметься на тіні, і йому здаватиметься, що вони набувають форми і дедалі ближче і ближче оточують його). Також прокинулося в душі і щось не по літах доросле, що інстинктивно підказувало йому вжити термінових заходів, щоб не потрапити на очі установам, котрі неодмінно розслідуватимуть зникнення Тайлера, справу, яку батько Еббі назвав би «лажовою».
Проте Еббі Векслер, як і Дейл Ґілбертсон, і Фред, батько Тая, до останнього не йме віри. Він просто не може повірити, що з Таєм трапилось щось фатальне. Йому не віриться навіть після того, як він згадує про Емі Сент-Пір і Джонні Іркенхема, хлопчика, чиї частини тіла висіли в старому курнику. Діти, про яких Еббі чув у вечірніх новинах, – вигадки телебачення. Він не знав Емі чи Джонні особисто, тож те, що з ними сталося, сприймав, як побачене у фільмі чи по телевізору. Тай – це інше. Тай щойно був тут. Він розмовляв із Еббі, Еббі розмовляв із ним. У розумінні Еббі це ототожнюється з безсмертям. Якщо Рибак зміг схопити Тая, то він з таким же успіхом міг би схопити будь-яку іншу дитину. І його в тому ж числі. Тож він, як і Дейл, і Фред, не міг у це повірити. Найпотаємніша основна його часточка, його серце, вірить у те, що життя прекрасне, відмовляється вірити в Рибака й усі його вчинки.
Тіджей