Чорний дім. Стівен Кінг
яка мимовільно накопичує імена. Дружина Діка. На розі Робін Гуд і Мейд Меріан. Він якраз бачив Діка сьогодні вранці. Вони ще вітались один із одним. Та він бачить широко розплющені очі та стулені губи Іни, які завжди щиро усміхнені. Вона виглядає занепокоєною.
– Що сталося? – запитує Дейл, – Іно, що таке?
– Я не знаю. – А тоді неохоче веде далі: – Щось із твоєю дружиною.
– Краще візьми слухавку, старий, – каже Род, але Фред уже перетнув замащену мастилом бетонну підлогу і миттю опинився біля телефону.
Він приїхав додому через десять хвилин після того, як залишив «Ґольц», зірвавшись із місця, як той підліток, залишаючи сліди на асфальті службової автостоянки. Найгіршим було те, що Енід Первіс намагалася говорити з ним спокійно й обережно, а також старалася, щоб її голос не звучав наляканим.
Вона розповідала, що гуляла з Потсі, проходила повз будинок Маршаллів, коли почула крик Джуді. Не один раз, а двічі. Звичайно ж, Енід зробила те, що зробила б кожна добра сусідка: дякувати Богу, вона підійшла до дверей і погукала крізь щілину для листів. Якби не було відповіді, говорила вона Фреду, то їй довелося б викликати поліцію. Вона б навіть не йшла додому, а викликала б від Плоцких, із будинку навпроти. Але…
– Все гаразд, – відгукнулась Джуді та розсміялась. Сміх був пронизливим, а тоді вона, хихочучи, зітхнула. Цей сміх насторожив Енід навіть більше, ніж крик. – Це все був просто сон. Навіть Тай – це просто сон.
– Дорогенька, ти не порізалась? – запитала Енід крізь щілину для листів. – Ти не впала?
– Не було ніякої верші, – відповіла Джуді, можливо, вона і сказала якесь інше слово, але Енід здалося, що вона сказала саме «верша». – Це теж мені наснилося. – Тоді Енід неохоче сказала Фреду, що Джуді Маршалл почала плакати.
Іноді той плач переходив навіть у схоже на собаче скавучання. Було тривожно чути таке зі щілини для листів. Енід погукала ще раз і запитала, чи можна зайти, щоб переконатись, що вона не поранилася.
– Іди геть! – відповіла Джуді. Крізь плач вона знову засміялась злим, божевільним сміхом. – Ти теж сон. Увесь цей світ – це сон.
Тоді почувся звук розбитого скла, неначе вона кинула чашку з кавою чи склянку з водою на підлогу. Чи то жбурнула нею об стіну.
– Я не викликала поліції, оскільки вона сказала, що все гаразд, – розповіла Енід Фреду (Фред стояв, притиснувши телефон до одного вуха, а друге затулив, намагаючись приглушити гудіння звуків механізмів, якими він зазвичай насолоджувався і які в цей момент, здавалося, проникали в його голову, неначе жовті павуки).
– У будь-якому разі, фізично все в порядку. Але, Фреде… думаю, тобі краще поїхати додому й подивитись.
Усі ті дивацтва, що відбувалися з Джуді останнім часом, виром промайнули в його голові. Так само, як і слова Пета Скарди. Психічний розлад… «Раптом захворів, мовляв, так і так, зазвичай мають проявлятися хоча б якісь симптоми».
Але ж він помічав симптоми, чи не так?
Бачив їх, і нічого не зробив.
Фред паркує авто, чутливий «Форд Експлорер»,