Чорний дім. Стівен Кінг
якомога більше імен – це давній трюк продавця. Після того як Фред називає чоловіка на ім’я, той одразу ж стає доброзичливішим, але, на жаль, мало чим може допомогти, оскільки до магазину заходить багато хлопців, усі вони купують картки «Меджик», «Покемонів» і бейсбольні картки, дехто з них торгує цими картками надворі. Він каже, що пам’ятає трьох, які приїздили на велосипедах сьогодні вранці, окрім карток купили «Сліпер», а тоді сперечались про щось надворі. (Раян Патель не згадує про лайку, хоча, правду кажучи, саме через неї він запам’ятав цих хлопчаків.) А тоді він каже, що вони швидко поїхали геть. Фред випиває каву, хоча навіть не пам’ятає коли налив її. Цівки тривоги сплітаються шовковистим павутинням у його голові. Троє хлопців. Троє.
– Це нічого не означає, ти і сам знаєш, чи не так? – каже він сам собі.
Він знає це, і разом із тим не знає, не може повірити, що підхопив від Джуді божевілля, як бактерію застуди. Це… ну… безумство з безумств.
Він просить, щоб Патель описав йому дітей, і зовсім не дивується, що той не може. Йому лише здається, що один із них був трохи огрядним хлопчиком, але навіть у цьому не впевнений.
– Вибач, але я бачу так багато людей, – каже він.
Фред говорить, що розуміє. Він і справді розуміє, проте ніяке розуміння у світі не заспокоїть його думок. Троє хлопців. Не четверо, а троє.
Настав час ланчу, але Фред зовсім не зголоднів. У будинку й далі панує моторошна сонячна тиша. Павутиння і далі плететься. Не четверо, а троє.
Якщо хлопці, яких бачив містер Патель, – компанія Тая, то огрядненький – це Еббі Векслер. Питання: хто інші двоє? І кого не було? Хто з них був таким дурним, щоб поїхати кудись самому?
Тай зник. Ґорґ загіпнотизував його, і аббала забрав його.
Маячня, немає жодних сумнівів… проте по руках Фреда пішли мурашки. Він гучно ставить горня з кавою. Він прибере розбите скло, ось що він робитиме. Безсумнівно, таким і має бути наступний крок.
Правильний наступний крок, логічний наступний крок. Він упевнений, що копів останнім часом закидали заявами істеричні батьки, які лишень годинку не знають про місцеперебування своєї дитини. Востаннє, коли він бачив Дейла Ґілбертсона, той мав стурбований і похмурий вигляд. Фред не хоче додавати проблем замість того, щоб допомогти їх вирішити. Проте…
Не четверо, а троє.
У комірчині біля пральні він бере совок і віник і починає змітати розбиті черепки. Потім перевіряє, як Джуді, бачить, що вона досі спить (здається, вона ніколи так глибоко не спала), і йде до кімнати Тая. Якщо Тай побачить кімнату в такому стані, він дуже засмутиться і подумає, що його мама ще гірше, ніж просто блекоти об’їлася.
Тобі не треба хвилюватися, – нашіптував його розум. – Він не побачить своєї кімнати ані сьогодні вночі, ані будь-коли, Ґорґ загіпнотизував його, і аббала забрав його.
– Припини, – каже Фред сам до себе. – Не будь старою бабою.
Але будинок надто порожній, надто мовчазний, і Фред Маршалл боїться.
Прибирання