Дюна. Френк Герберт
чи дві, щоб пом’якшити їхні думи, а тоді переходь у наступ. Особливо кваліфікованим можеш запропонувати керівні посади. Запропонуй на двадцять відсотків більші зарплати, ніж у Харконненів.
– Не більше, сір? Я знаю, що Харконнени платили їм за загальним тарифом. А для людей із остаточним розрахунком і потягом до мандрів… ну гаразд. Сір, навряд чи двадцять відсотків будуть достатньою мотивацією лишитися.
Лето нетерпляче відказав:
– Тоді в особливих випадках дій на власний розсуд. Просто пам’ятай, що скарбниця не бездонна. Тримайся за двадцять відсотків, доки можеш. Особливо нам потрібні оператори прянощів, спостерігачі за погодою, люди дюн – усі, хто має досвід роботи у відкритій пустелі.
– Я розумію, сір. «Усі вони прийдуть із насиллям: обличчя їхні випиватимуть воду, як східний вітер, і полонених у пісках візьмуть вони».
– Дуже зворушлива цитата, – сказав Герцог. – Передай свою команду лейтенантові. Нехай він пояснить їм основи водної дисципліни, а тоді покладе людей на ніч у казармах біля летовища. Службовці спрямують їх. І не забудь про людей для Хавата.
– Три сотні найкращих, сір. – Він підняв свою космічну валізу. – Куди я маю вам доповісти, коли виконаю свої обов’язки?
– Я буду в залі для засідань нагорі. Проведемо там нараду. Я хочу розробити нову систему планетарної безпеки – загони з бронетехнікою підуть уперед.
Відвертаючись, Галлек завмер, перехопивши погляд Лето.
– Ви чекаєте на такі великі негаразди, сір? Я гадав, тут є Суддя Зміни.
– Будуть і відкриті битви, й таємні, – відповів Герцог. – Проллється ще багато крові, перш ніж ми подолаємо все.
– «І вода, що ти з річки візьмеш, кров’ю обернеться на сухій землі», – процитував Галлек.
Герцог зітхнув.
– Повертайся швидше, Ґурні.
– Звісно, мілорде, – шрам від батога забрижився від посмішки. – «Зріть же: як віслюк дикий посеред пустелі йду я виконувати роботу свою».
Галлек повернувся, дійшов до центру зали, спинився, щоб віддати накази, а тоді поспіхом рушив крізь натовп.
Лето похитав головою, дивлячись на його спину. Галлек невпинно дивував його – голова, повна пісень, цитат і пишних фраз… і серце вбивці, коли заходила мова про Харконненів.
Лето неквапно пішов навпростець до ліфта, відповідаючи на вітання звичним помахом руки. Він упізнав людину з Корпусу пропаганди й зупинився, аби сказати офіцерові, що треба повідомити людям через внутрішні канали зв’язку: ті, хто приїхав із жінками, мають знати, що жінки в безпеці й де їх можна знайти. А інші з радістю почують, що серед місцевого населення жінок більше, ніж чоловіків.
Герцог поплескав пропагандиста по руці, на знак того, що це повідомлення має високий пріоритет і його треба передати негайно, а тоді рушив далі через залу. Він кивав людям, усміхався, обмінювався жартами з молодшим офіцером.
«Командир завжди повинен мати впевнений вигляд, – подумав він. – Віра всіх покладена на твої плечі, і навіть якщо ти в критичній ситуації, ніколи не виказуй цього».
Герцог