Брама Расьомон (збірник). Рюноске Акутаґава
було ще далеко, він крадькома покинув ложе, щоби вустами, які зберігали запах вина, прочитати милостиві слова про шлях, на якому всі живі істоти знайдуть спасіння…
Поправивши комір своєї накидки, превелебний Домьо заходився ревно читати сутру.
Скільки часу він провів за цією справою – невідомо. Тільки раптом він помітив, що вогонь у світильнику спадає. Верхня частина полум’я зробилася синьою, і світло поступово ставало все тьмянішим. Невдовзі ґніт почав куріти, й полум’я витяглося в тоненьку ниточку. Превелебний Домьо у роздратуванні декілька разів підкручував ґніт, але від цього світло не ставало яскравішим.
Однак це ще не все – в міру того як світло слабішало, повітря в глибині покоїв густішало, поки зрештою набрало невиразних обрисів людської постаті. Превелебний Домьо мимоволі припинив читання.
– Хто тут?
У відповідь тінь ледь чутно промовила:
– Вибачте, що потривожив вас. Я – старець, який мешкає поблизу храму на П’ятому проспекті.
Превелебний Домьо злегка відкинувся назад і, напружуючи зір, заходився розглядати старця. Той розправив рукави білого суйкана і з багатозначним виглядом усівся напроти нього. Хоча ясно розгледіти старця в темряві було неможливо, кінці тасьми, які звисали від шапки ебосі, та й увесь його вигляд свідчили про те, що це не лис і не борсук-перевертень. У руці він тримав вишукане віяло з жовтого паперу, яке було неважко розгледіти навіть у напівтемряві.
– Який такий старець?
– Справді, назвавшись усього лише старцем, я висловився не зовсім ясно. Я – Сае, бог мандрів із П’ятого проспекту.
– Он як? З якої речі ти сюди завітав?
– Я почув, як ви читаєте сутру, і на радощах прибув подякувати вам.
– Я кожного дня читаю цю сутру, не лише сьогодні.
– Тим більше.
Бог Сае шанобливо схилив свою коротко обстрижену жовтаво-сиву голову і все тим же ледве вловимим пошептом продовжував:
– Коли ви читаєте сутру, чистих звуків вашого голосу дослухаються не лише Брахма й Індра, але й усі будди та бодхисатви, що їх не злічити, як не злічити піщинок на берегах Ґанґу. Чи можу я, недостойний, рівнятися з ними? Одначе нині… – В голосі старця несподівано почулась ущиплива нотка. – Одначе нині, перед тим як читати сутру, ви не тільки не здійснили обмивання, але й приторкалися до тіла жінки. От я і подумав, що боги і будди, які відчувають огиду до всякої скверни, навряд чи захочуть завітати сюди, і, скориставшись цим, прийшов подякувати вам.
– Що ти хочеш цим сказати? – спересердя вигукнув превелебний Домьо.
Старець же, мов і не було нічого, продовжував:
– Превелебний Есін[34] говорив, що під час молитов і читання сутр не можна порушувати чотирьох правил. Це великий гріх, за який людину буде кинуто в пекло, і тому надалі…
– Замовкни!
Перебираючи кришталеві чотки, Домьо пронизав непроханого гостя колючим поглядом.
– За своє життя я прочитав чимало сутр і тлумачень священних книг, тож знаю всі