Брама Расьомон (збірник). Рюноске Акутаґава

Брама Расьомон (збірник) - Рюноске Акутаґава


Скачать книгу
кинулася було тікати. Все ж таки вона спробувала відштовхнути його. Слуга, не пускаючи, штовхнув її назад. Якийсь час вони в цілковитому мовчанні борюкалися серед трупів, учепившись одне в одного. Та хто кого подужає, було зрозуміло з самого початку. Врешті-решт слуга скрутив старій руки й звалив її на підлогу. Руки її були кістки та шкіра, точнісінько курячі лапки.

      – Що ти робила? Говори. Якщо не скажеш, пожалкуєш!

      І, відштовхнувши стару, слуга вихопив меч і підніс блискучий клинок до її очей. Але стара мовчала. З тремтячими руками, задихаючись, розплющивши очі так, що вони ледве не вилазили з орбіт, вона вперто, як німа, мовчала. Тільки тоді слуга усвідомив, що життя цієї старої цілковито залежить од нього. Це усвідомлення якось непомітно остудило палаючу в ньому злобу. Залишилися тільки звичайні після успішного завершення будь-якої справи відчуття спокою та вдоволеності. Дивлячись на стару зверху вниз, він уже м’якше сказав:

      – Я не служу в міській варті. Я подорожній і тільки проходив під брамою. Тому я не збираюся тебе в’язати. Скажи мені лише, що ти робила зараз тут, у башті?

      Стара ще ширше розплющила й без того широко розтулені очі з почервонілими повіками й устромила погляд у лице слуги. Устромила гострий погляд хижої птиці. Потім, ніби жуючи щось, заворушила зморщеними губами, що через зморшки майже злилися з носом. Було видно, як на її тонкій шиї рухається гострий кадик. І з її горла до вух слуги долетів уривчастий, глухий голос, схожий на каркання ворони:

      – Рвала волосся… рвала волосся… це на перуки.

      Слуга був розчарований тим, що відповідь старої, всупереч очікуванням, виявилася найбуденнішою. Й разом із розчаруванням до його серця повернулася попередня злоба, змішана з легким презирством. Стара, як видно, помітила це. Все ще тримаючи в руці довге волосся, висмикане з голови трупа, вона заквакала:

      – Воно правда, рвати волосся у мертвяків – діло погане. Але ж ці мертвяки, що тут лежать, усі того варті. Ось хоч та жінка, в якої я зараз виривала волосся: вона різала змій на смужки в чотири суни й сушила, а потім продавала придворній варті, видаючи їх за сушену рибу… Тим і жила. Якби не померла вона від чуми, й тепер би тим самим жила. А говорили, що сушена риба, якою вона торгує, смачна, і стражники завжди купували її собі на закуску. Тільки я не вважаю, що вона робила погано. Без цього вона померла б із голоду – значить, робила несамохіть. Ось чому я не вважаю, що і я роблю погано, ні! Адже я також без цього помру з голоду – значить, і я роблю несамохіть. І ця жінка – вона ж бо добре знала, що значить робити несамохіть, – вона б, напевно, мене не засудила.

      Ось що розповіла стара.

      Слуга холодно слухав її розповідь, вклавши меча в піхви і притримуючи лівою рукою руків’я. Звісно, правою рукою він при цьому торкався до чиряка, що червонів на щоці. Одначе, поки він слухав, у душі в нього народжувалася мужність. Та сама мужність, якої йому бракувало раніше внизу, на сходах брами. І спрямована вона була в бік, прямо протилежний тому запалу, з яким нещодавно, піднявшись у башту,


Скачать книгу