Ти знаєш, що ти – людина? (збірник). Василь Симоненко

      Спади мені дощем на груди, —

      Пустелю-душу ороси —

      Я стану жить. Я мріять буду,

      Як мріють ранками ліси,

      Коли салютами-громами

      Гуркоче небо навесні.

      Ти тільки спокою ні грама

      Не дай воскреслому мені.

      Якщо ж ти хмара, а без грому,

      Якщо ти буря без води —

      Пливи у далеч невідому,

      А душу збоку обійди…

      Я із надій будую човен,

      І вже немовби наяву

      З тобою, ніжний, срібномовен,

      По морю радості пливу.

      І гомонять навколо хвилі,

      З бортів човна змивають мох,

      І ми з тобою вже не в силі

      Буть нещасливими удвох.

      І ти ясна, і я прозорий,

      І душі наші, мов пісні,

      І світ великий, неозорий

      Належить нам – тобі й мені.

      О море радості безкрає,

      Чи я тебе перепливу?

      Якби того, що в мріях маю,

      Хоч краплю мати наяву.

      Ось на тому й ущухла злива,

      Розійшлися з під’їзду всі.

      Ти брела по струмках, щаслива

      В загадковій своїй красі.

      Били блискавки ще тривогу,

      Розтинаючи небосхил,

      І веселка тобі під ноги

      Опустилась, чудна, без сил.

      Довго вітер уперто віяв,

      Але чомусь і він тепер,

      Зазирнувши тобі під вії,

      У волоссі твоєму вмер.

      Через вулиці нахололі

      Повз очей зачарований хміль

      Йшла ти в сонячнім ореолі

      Невідомо куди й звідкіль.

      Йшла, та й годі. Може, з роботи,

      В магазини чи на базар.

      Дріботіли маленькі боти

      Об розчулений тротуар.

      Не дивилася ні на кого,

      Йшла й не чула, напевне, ніг.

      Але щастя твоє ще довго

      Голубіло з очей у всіх.

      Берези, в снігу занімілі,

      Іній на вітах слізьми,

      Про що ви мрієте, білі?

      – Про сонце мріємо ми…

      Дуби в крижаній кольчузі,

      Одягнуті в сиві шовки,

      Про що замислились, друзі?

      – Про сонце наші думки…

      Вітри із морозяним шпаром,

      Куди вас ведуть чорти,

      Чого галасуєте даром?

      – Хочемо сонце знайти…

      Очі, наповнені горем,

      Очі сумні мої,

      Чому ви блукаєте зором?

      – Хочем побачить її…

      Серце, недавно кволе,

      Муко моя мала,

      Чому щемиш, як ніколи?

      – Хочу її тепла…

      Розуме мій байдужий,

      Вируч мене хоч ти —

      Над чим ти думаєш, друже?

      – Хочу надію знайти…

      Ніби краплі жовті, в темну воду

      Стиглі