Олена – вершниця зі списом. Валентин Чемерис
земних людей.
А потім настав срібний вік. Люди теж мали надприродні здібності, дитинство в них тривало століття, зрілість – недовго. А причиною загибелі людей була гординя: вони не бажали приносити жертви богам і за це були знищені Зевсом, який загнав їх під землю.
А потім настав мідний вік. Люди жили в мідних житлах, трудилися за допомоги мідних знарядь праці. І хоча покоління мідного віку не знали воєн, але не знали вони й рільництва, а харчі добували грабунками та різним насильством. Люди перебили одне одного.
І тоді настав залізний вік, коли люди забули, що таке відпочинок од праці та нещасть. Життя стало коротким, діти народжувалися вже дідами, всюди панували запустіння та чвари-розбрати, зник сором, від зла нікому не було порятунку. Людство розпочало свою нестримну ходу до загибелі, і тільки десь далеко-далеко на сході, на краю землі, за горами-океанами ще зберігаються острови золотого віку (себто Блаженні острови), куди мріють потрапити – але безнадійно – всі люди.
Та ось притичина: за законами православної церкви той, у кого жінка пішла в монастир, не мав права на повторний шлюб. Деякі придворні, які не дуже його шанували, сказали йому про це. І що ж?… Налякали вони цим князя? Відмовився він, аби не порушувати православних канонів вдруге женитися (адже перша його жона була в монастирі) – де там! Великий князь Василій гнівом спалахнув (а в гніві він не знав спину) – і звелів тих, хто відраджував його від другого шлюбу, хапати і відправити у глухі краї на заслання, а сам оголосив: женитися вдруге він таки буде! І митрополит, остерігаючись накликати на себе гнів великого князя, поспіхом дав благословення на другий шлюб.
Але ще не знано було ні московитам, ні самому князеві: що ж то була за пташечка? З яких країв? Своя, руська, чи залітна, з чужоземщини? Як і матінка самого Василія Софія Палеолог.
А мала вона бути незвичайною, не такою, як усі (така, як усі, князеві не потрібна), адже й сам князь не такий, як усі.
Василій розказував і сам уже вірив своїм оповідкам, що його сам святий Сергій подарував візантійській царівні Софії Палеолог, а тому й жона його теж має бути незвичайною. Такою, яку колись руський богатир Дунай Іванович собі підшукував – про це і в билині співається:
Чтобы ростом была высокая,
Станом она становитая,
И на лицо она красовитая,
Походка у ней часта
и речь баска;
Было бы мне, князю,
с кем жить да быть,
Думу думати,
долги веки коротати…
Частина друга
За Cулою іржуть коні…
У російській історіографії від найдавніших часів і по наші дні – як і в історичній художній літературі – Олену Глинську, згодом – велику княгиню московську, а якийсь час і правительку Московського князівства, інакше як литвинкою і не титулують. І що це означає – литвинка – національність, себто етнічну належність, чи лише місце народження, не збагнеш.
Ось так і пишуть:
«Олена