Олена – вершниця зі списом. Валентин Чемерис
названу Глинськом.[1]
Ще за однією легендою, онук Мамая Олекса осів на Задніпров’ї та заснував там містечко – з фортецею чи замком – Глинськ, що й стало родовим гніздом усіх наступних Глинських: своє нове прізвище нащадки татарського темника отримали від назви їхнього містечка. Охрестившись у Києві та прийнявши ім’я Олександр, онук Мамая разом із сином Іваном почав служити великому князю литовському Вітовту, який примножив маєтності Глинських і видав за Івана дочку князя Данила Острозького. Їхнім правнуком був Михайло Глинський, який ще за життя уславився чи не на всю Східну Європу.
Але не виключено, що легенда про походження князів Глинських (українців насправді за походженням, за місцем служби – литвинів) від Мамаєвого онука була всього лише… легендою. Щоб надати значущості роду, зробити його (нічим не примітного і худореброго) і давнішим, і значнішим.
Насправді ж Глинські належали до української шляхти, яка подалася на службу до Великого князівства Литовського. Але свої маєтності – на Чернігівщині, Київщині та Черкащині вони мали. І засновником їхнього роду був Лев Борисович Глинський, також український шляхтич і магнат.
В історії Московської Русі Темним називали великого князя московського Василія II – у ході міжусобних сутичок, що здебільшого були кривавими, Василія II захопив у полон князь Дмитрій Шемяка й осліпив. Аби назавжди позбавити його престолу: яким князем, мовляв, може бути сліпець. Та ще й на престолі князівства…
Відтоді Василій II і почав зватися (під таким прізвиськом він і в історію увійшов) Василієм Темним. Але, звільнившись із полону, каліка (як тепер сказали б, інвалід першої групи) понівечений, знеславлений і на довершення до всього незрячий, він зумів повернути собі владу – характер мав, мабуть, ще той! І все життя, будучи темним, сиріч сліпим, боровся з княжими міжусобицями вельми дієво, зміцнив великокнязівську владу. І його боротьба сприяла створенню Російської централізованої держави. І все це він робив у суцільній пітьмі – може, й справді на Русі тоді були… Ну, якщо й не богатирі, то вельми відважні й мужні люди, які ніколи не занепадали духом, навіть опинившись у суцільній пітьмі.
Із прізвиськом Темний (або ще – Сліпий) залишився в історії також батько Олени (рідний брат Михайла Глинського) Василь Львович Глинський. На лиха своє, Василь Львович був намісником, старостою берестейським, відомим чином у Великому князівстві Литовському. Сліпцем він став через невиліковне захворювання очей. Прожив мало, лише піввіку, і помер (від тієї ж хвороби очей, вочевидь, то була глаукома, запалення якої, якщо її не вилікувати, зазвичай перекидається на мозок, а це призводить до швидкої кончини, що й лучилося), коли дочці Олені було тільки сім годочків.
З 1515 р., від дня смерті батька, дівчинка виховувалася при дворі дядька Михайла, що заступив їй рідного батька, росла-виростала і виросла в красну дівицю, красунечку вельми звабну, що впадала в очі всім чоловікам…
Бачачи таку вроду племінниці, спостерігаючи за
Взагалі, сьогодні на території України відомі шість містечок з однаковою назвою Глинськ (Вінницька, Кіровоградська, Львівська, Рівненська, Сумська та Полтавська області). Є ще село Глинськ на Брянщині – але це вже Росія. І навіть! – є село Глинськ в Ірландії.