Олена – вершниця зі списом. Валентин Чемерис
не було таким катастрофічним для півночі Русі. Як вважають історики, відповідь на це запитання ось яка: на півночі, навколо Владимира-на-Клязьмі, на той час було закладено основи нової імперії, яка, пройшовши фазу Московського князівства, трансформувалася в Російську державу.
І це тоді, коли держава Київська Русь припинила своє існування. Як і її могильниця, колись така могутня імперія – Золота Орда.
Велике князівство Литовське розчинилося в імперському проекті Польщі – Речі Посполитій. Між іншим, Польща теж не довго пишалася статусом імперії, бо сильніші гравці – Пруссія, Росія та Австрія – переділили між собою польські землі. Один із авторів, який писав на цю тему, В. Авдєєнко, зазначає, що «сучасна Україна є спадкоємицею Київської Русі, але ототожненню ці дві держави не підлягають. За період після краху Київської Русі і до появи незалежної України минуло надто багато часу, надто багато що змінилося назавжди». Та й Україна «протягом кількох століть входила до інших, більших держав, а часто й до кількох одночасно. Разом з тим, сьогоднішні українці мають пам’ятати правителів стародавнього Києва, їхні помилки, які призвели свого часу до непоправних наслідків».
На мальовничому березі Сули (нині Роменський район Сумської області), де у прибережних вербах і сьогодні голосисто кують зозулі та витьохкують соловейки (чи знаєте ви українських соловейків? О, ви не знаєте їх, бо українських соловейків треба ще й слухати!), колись, ще за часів монголо-татарського нашестя, і в пізніші, за Великого князівства Литовського, що захопило ті землі, здіймалося містечко (власне, сторожова фортеця) Глинськ – сьогодні однойменне село, центр Глинської сільської ради.
У 1498 р. у Глинську в сім’ї українського шляхтича Василя Глинського народилася донька Оленка – веселооке, непосидючо-щебетливе невгамовне дівча, якому судилося у 18 літ стати великою княгинею Московії, про яку вона до того й чути не чула на своєму половецькому порубіжжі, де ще іржали кочівницькі коні, а заразом стати жоною великого князя московського Василія III, а невдовзі по тому ще й правителькою – першою серед жінок! – Московської Русі. Та ще й матір’ю майбутнього царя Івана IV, прозваного Грозним.
У ті часи українські землі (унікальний взагалі випадок в історії!) без війни і навіть без будь-якого спротиву чи боротьби почали переходити – тихо і непомітно, одна по одній, – як тоді казали, «під Литву».
Князь Гедимін (князював у 1315–1340 pp.) і сам прославився, і Литву свою зміцнив, вивівши її в коло передових держав того часу.
Гедимін зумів об’єднати всі литовські землі в міцне князівство, він збудував столицю Вільно і заходився приєднувати – і силою, і різними обіцянками – сусідні землі до Великого князівства Литовського. Першими, на кого він звернув увагу, були білоруси та українці. Справу полегшувало ще й те, що ні ті, ні ті загарбанням Гедиміна не противилися. І було від чого. Надто їм дошкуляли свої князі, які тільки тим і переймалися, що безнастанно гризлися між собою – чвари