Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки. Зроби щось із життям!. Хендрік Грун
року кілька пожильців іншого притулку для немічних зірвали в лотереї джекпот. Проте нервове напруження, пов’язане з усією цією мільйонною веремією, не додало їм щастя навіть на цент, а радше навпаки.
Я ж схиляюся до того, що коли піду до праотців, то буду по вуха в боргах.
За допомогою календаря Діви Марії, виграного в бінґо у грудні, я вирахував, що від найкоротшого дня, 21 грудня, до сьогодні, тобто місяць опісля, сонце зійшло лише на 11 хвилин раніше, а зайшло на 37 хвилин пізніше. Цікаво, хіба ні?
Бачте, справа в тому, що останнім часом мене трохи мучити закрепи, а календар Діви Марії висить у вбиральні. Там є уривки з Біблії, а ще рецепти, цитати й анекдоти. Завтра, 21 січня, – день Святої Аґнеси [9], непорочної мучениці. Померла в 304 році. Ця інформація для того, щоб ви тепер жили з нею.
У газетах знову здійняли галас з приводу психічнохворого хлопчика, котрого знайшли у притулку прикутим до стіни. Причини не пояснювалися. Певно, він був схильний до насильства. Люди в тутешньому відділенні для недоумкуватих, які заледве можуть підвестися, а про те, щоби завдати комусь удару кулаком, краще промовчу, теж лежать зв’язані, немовби циркові артисти, які забули вивільнитися з пут. Приходьте й погляньте самі, любі папараці.
Понеділок, 21 січня
Сьогодні моїй дочці виповнилося би п’ятдесят шість. Я намагаюся уявити, якою вона була би сьогодні. Не вдається прозирнути далі отої чотирирічної, промоклої наскрізь дівчинки, обм’яклої на руках у сусіда. Наче зараз бачу, як вони наближаються – і тим кільком секундам нема ні початку, ні кінця.
Ні через п’ятнадцять, ні через двадцять років не минало й дня, щоби я не подумав про свою дівчинку.
Надвір ніхто не виходить – хуртовина!
Ще трохи мороку й пітьми: в Еферта – діабет.
Насправді, він у нього вже якийсь час. Еферт не дуже ретельно дотримується вказівок лікаря, тому його помічниця зважилася втрутитися.
– Без сумніву, пане Дейкере, якщо ви налягатимете на спиртне, а ще на споживання шкідливої їжі та паління, я не зможу вам суттєво допомогти.
– Любонько, так то ж єдине задоволення, що лишилося мені в житті.
– Я не ваша любонька.
– Як і не мій лікар, Пані Помічнице.
І все ж таки Еферт трохи занепокоївся. Він частенько навідувався у місцевий паб, де приятелював із власником-товстуном, який теж хворів на діабет. Чоловік випивав двадцять п’ять пінт за «звичайний» вечір.
А потім ще кілька порцій віскі вдома.
Однієї гарної днини в нього на нозі почорнів великий палець. Палець ампутували. А вслід за ним – інші пальці. Потім – ступню, а далі – ще й ногу по коліно. У лікарні відпилювали все, що почорніло. Він став там завсідником. То був дуже приязний чолов’яга, котрий просто не міг кинути пити чи палити. Через якийсь час він все одно чимчикував до бару на штучній нозі, але потім, пересівши в інвалідний візок, більше не міг дістатися пабу. За два місяці він помер.
Для Еферта нічний кошмаром була думка про те, що в нього почнуть чорніти
Свята Аґнеса – одна з найвідоміших римських святих, шанована як католицькою, так і православною церквами.