«Аляска». Сергій Бут
Решта пацієнтів насторожились і затамували подих, стежачи з-під покривал за конфліктом, який мав усі шанси перерости в бійку. Ще ніхто не встиг попередити новенького про небезпеку зайвих запитань і будь-якої ініціативи, що мала протестний характер щодо персоналу лікарні, а особливо щодо худющого санітара, який вирізнявся серед колег цинічною злостивістю.
– Який ще костюм? – цапкуючи спиною до дверей, перепитав Чахлий.
Антон наступав. У справедливих намірах віднайти втрачене не було ані дрібки божевілля.
– На мені був робочий гідрокостюм, – дошкульно пояснив пацієнт.
– А-а-а, ти про цей, – полегшено зітхнув Чахлий. – Так би й одразу сказав…
Чахлий щосили повертав ситуацію під свій контроль. Поруч зі Шреком він почувався безстрашним, проте зараз інстинкт самозбереження викидав перед незнайомцем білий прапор. Він програвав битву, та не збирався програти всю війну.
– Усе гаразд із ним. У коморі лежить – описаний та опломбований. Отримаєш, коли виписуватимешся.
Антон зупинився. Схоже, таке пояснення припало йому до душі.
Тим часом санітар вивітрився з палати, скориставшись із короткочасного сум’яття пацієнта. Це була його капітуляція. Дух перемоги наповнив палату. Фанфари розрядили наелектризоване сутичкою повітря. Зачаровані вчинком Антона, Бемоль з Міхаелем зіскочили з ліжок і обступили спантеличеного їхньою поведінкою товариша.
– Ну, чоловіче, ти красень. Так обчихвостити цього чахлика. Бачу яйця в тебе міцні, – плескаючи Антона по плечі, мовив Міхаель.
Бемоль виражав свої почуття широкою усмішкою. Він тішився й сяяв, мов новорічна ялинка, виблискуючи зубами в місячному світлі, що проривалося до палати крізь матове скло. У невластивій для себе манері він заговорив:
– Еге, я аж із-під ковдри виліз.
У цьому гидкому для сторонньої людини місці, посеред ночі, у палаті під нещасливим числом дружба пускала свої перші паростки. Хлопці захоплювалися сміливим сусідом, який і досі не розумів їхніх зачудованих вигуків.
– Я лише хочу знайти свій костюм, – промовив він.
– Ти не розумієш, – стояв на своєму Міхаель. – Щойно ти подавив його авторитет. Опустив – по-їхньому!
– Його аж ніби вітром здуло, – хвацько підтвердив слова співрозмовника Бемоль. – Шкода тільки, що цей паскудник такий злопам’ятний.
Слова артиста змили з обличчя Міхаеля усмішку. Він посірів і пильно глянув на Антона.
– Бемоль має рацію – будь обережний із цією потворою.
І хоча тон Міхаеля здавався максимально дружелюбним, слова викликали паніку, яка потроху охоплювала й Антона. Ейфорію від перемоги потроху заступало лихе відчуття помилки, пастки, у яку необачно вскочив Антон. Проте сміливець зіграв свою роль до кінця і з незворушним виразом обличчя ліг у ліжко. За останній час його погляд прояснішав, шкіра зайнялася рум’янцем, і все мало такий вигляд, наче Антон одужував. От тільки заґратовані вікна й двері не давали спокою, і цієї ночі він дізнався – чому.
За дві години