Скіфський скарб або загублене щастя. Игорь Тихоненко
у саду.
Там де зустрів Марію вчора,
Там де почув він про біду.
«От чортів син чого удумав, —
Із люттю в голос міркував, —
Щоб тисячу йому червонців,
З кишені вийняв і поклав.
Та де ж я стільки взяти зможу?
Стільки не коштує й село.
Це все одне, що гору рушить.
Щоб лихо старого взяло».
«Ну, що Іван ходив до тата? —
Почувся голос позаду.
Шульга здригнувся,
То Марія теж опинилася в саду.
«Ходив, ходив», – крізь зуби ледве
Іван процідив ці слова.
«І що сказав тобі мій батько?
Я дома з ранку не була».
«Сказав таке, що повторити,
Не зможу зразу, душить лють.
Щоб слів дурних не говорити,
Він хоче грошей, в тому суть».
«Як грошей, він що з глузду з’їхав?
Та ти кажи вже, не барись.
І скільки ж це йому потрібно?
Ніби татарин він якійсь».
«Татарин кажеш, хто ж то знає.
Все може бути серед нас.
І прізвище у нього схоже,
До цього діла то якраз».
«Ну, ти Іван не дуже, тихше.
Не забувай про те, що я
Татаренко теж називаюсь.
А батько це рідня моя».
«То так, та стільки де ж візьму я?
Аж тисячу він забажав.
Не сріблом, золотом він хоче.
Щоб чорт його із ними взяв».
Марія завмерла і очі
Потупила, стоїть, мовчить.
Зітхнула тяжко і сказала:
«Лишилось віку вкоротить».
«Ти що таке Марія кажеш?
Це гріх великий, і чому
Ти в голову взяла таке вже.
Ніяк цього я не збагну».
Марія к хлопцю пригорнулась.
З щоки відкинула сльозу.
«Бо жити без тебе не зможу,
А проти батька не піду».
«Із голови дурню цю викинь, —
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.