Іствікські відьми. Джон Апдайк
садиби й закинуті маєтки, незайняті глибинки, посмуговані рівними, чорними дорогами, болотисті пустирища й безлюдні узбережжя з обох боків затоки – той водяний клин загнаний, немов кілок, в саміське серце штату, його так влучно названу столицю.[4] «Дальній край творіння» і «колектор Нової Англії», як називав той регіон Коттон Матер.[5] Ніколи не прагнучи стати окремою державою, населена вигнанцями, такими як чаклунка Анн Гатчінсон,[6] котра, оселившись тут, невдовзі померла, це земля несе на собі численні вигини й виверти. Її улюбленим дорожнім знаком є дві стрілки, що вказують в обидва напрямки. Болотиста, бідна на вільний простір, деінде вона стала б ігровим майданчиком для вкрай багатих. Вона була прихистком для квакерів і антиномістів – тих останніх дистилятів пуританства, – нині нею керують католики, чиї рум’яні церкви бовваніють, ніби вантажні судна посеред моря виродської архітектури. Там є металево-зелена пляма, що глибоко вгризлася у дранку часів Депресії, на яку більше ніде не натрапиш. Щойно перетинаєш кордон штату, байдуже де – чи в Потакеті, а чи у Вестерлі, – одразу вловлюється м’яка переміна, приходить якась весела нечупарність, презирство до зовнішнього вигляду, химерська недбалість. За фанерними нетрями зяють місячні простори, де лиш занедбана придорожня розкладка із духом позаторішніх гуркíв, видає тужливу, руйнівну присутність людини.
Крізь ось такий от простір і їхала зараз Александра, аби кинути оком на маєток Леноксів. З собою, у свій мікроавтобус «субару» гарбузового кольору, вона взяла свого чорного лабрадора Вуглика. Останню партію стерилізованих банок соусу лишила охолоджуватися на кухонній стійці, а на дверцята холодильника, магнітиком у формі песика Снупі, причепила записку для своїх чотирьох дітей:
МОЛОКО В ХОЛОДИЛЬНИКУ, ОРЕО В ХЛІБНИЦІ, БУДУ ЗА ГОДИНУ, ЛЮБЛЮ.
Сімейство Леноксів, у дні, коли ще жив Роджер Вільямс,[7] вигнало вождів племені Наррагансетт достатньо далеко, аби на європейський масштаб заснувати на їхній землі баронство, і хай такий собі майор Ленокс героїчно поліг у Битві у трясовині під час війни короля Філіпа,[8] а його прапраправнук Еморі красномовно закликав до від окремлення Нової Англії від Союзу на Гартфордському з’їзді 1815 року, родина, в цілому, почала занепадати. Коли Александра оселилася в Іствіку, в Південному окрузі не лишилося вже жодного Ленокса, окрім однієї старої вдови Ебігейл, що мешкала в сонному, химерному селі Олд-Вік; вона тинялася сільськими стежинами, харамкаючи й ухиляючись від камінців, які шпурляли в неї дітлахи, котрі, коли місцевий констебль зажадав від них пояснень, заявили, що захищаються від її лихого ока. Обширні угіддя Леноксів довгий час перебували в занепаді. Останній з наявних представників чоловічої лінії Леноксів забажав побудувати на острові, що розкинувся серед просторів соляних боліт за Іст-Біч і все ще належав родині, цегляний маєток – зменшену,
Назва столиці штату – Провіденс – має значення «провидіння».
Коттон Матер (1663–1728) – американський проповідник і памфлетист, автор численних робіт із висвітлення проблем сучасного йому життя.
Анн Гатчінсон (1591–1643) – американська релігійна діячка, поборниця руху за свободу віросповідання. За свої пуританські переконання засуджена й вигнана з колонії Массачусетської затоки.
Роджер Вільямс (1603–1683) – англійський теолог, борець за свободу віросповідання.
Конфлікт між поселенцями Нової Англії та індіанцями.