Пекло на землі. Віталій Юрченко
розмовляти, а в письмі кожного на сто слів 60 – 50 ошибок. Вліпили їм 26 з III категорією, а то значить, що за директивою уряду звільняються з посади.
Другого дня секретар ГПУ питає телефоном:
– Ну, как там результати вчерашней правєркі?
– Плохо, очень плохо, хуже всех, – відповідає з жалем інспектор політосвіти.
– Да нє может бить. У нас все ісключітєльно пішут по етому українскому. Ти, слушай, устрой там как-нібудь. Єто безобразіє…
– Да што ж устроїш? Саставілі протокол і в окркомісію атаслалі… Неудобна. Я здесь нє адін… спеціяліст бил… Он определял…
– Так ето тот спеціяліст? А что он за супчік?
– Член камісії, преподаватель українскаво язика.
– Преподаватель?! Петлюровец, сукін син. Аткуда он мог етому сабачему язику научітса? Только будучі в петлюровцях. Попадьотся он нам… Ми єво не так праверім…
Інспектор передав мені цю розмову жартом, але пізніше вона набрала дуже серіозного значіння…
Настала осінь 1929 року.
Ця осінь – незвичайний етап в «історії соціялістичного будівництва» та в долі українських мас під більшовією.
Хто знав, чи з будь-яких джерел склав собі уяву про радянщину до цього злопам’ятного часу, той категорично й грубо помиляється, малюючи стан сьогоднішньої більшовії фарбами – фактами недавнього минулого.
Ця злощасна осінь кардинально перевернула радянщину. Ця пацифікаційна осінь оголила економічно село, стероризувала його морально. Ця жахлива осінь сплила в ріках крови, сповнилася тисячами безневинних жертв, омита морем сліз матерніх – діточих. Ця «крівава осінь» увійшла в історію як варварсько-дикий правунок[31] захланної комунарії, незнаний в пам’яті цивілізованого людства.
У більшовиків вона означала: «виконати п’ятилітку в чотири роки», зміцнити «соціялістичні фортеці», зліквідувати «останки дрібновласництва». Во ім’я цього проголошено крутий перелім в політиці, небувалий ще в практиці «мирного соціялістичного будівництва».
Найдошкульніше він відбився на селі, виявившись у крикливих гаслах: «ліквідація куркуля як кляси, колективізація 60 % господарств за рік» та ін.
Кожна акція, кожна нова директива на село в кінці літа недвозначно промовляла, що нечуваний наступ на село розпочався швидким та впертим ходом: 20 % населення позбавили виборчих прав (цього ще не бувало); оголосили масове «розкулачення до рубця», виселяючи заможних селян з їхніх хат, а добро передаючи до колективів; збільшили до 30 % кількість експертних господарств (з подвійним оподаткуванням); ввели хлібозаготівлю, як узаконений спосіб забирати селянам збіжжя за нікчемну ціну; кинули на село 5 000 000 карб., облігацій і примусовим способом почали їх «розповсюднювати»; запровадили «контракцію» худоби, збіжжя, що без дозволу влади не маєш права нічого продати; заборонили під страхом кари та Допру (ув’язнення) забивати свині, худобу; поздіймали дзвони й хрести, стали масово закривати церкви; примусили
Правування, урядування.