Пекло на землі. Віталій Юрченко
стару парафіяльну рутину, – твердив не раз зав. агітпропом ОПК[23].
Посилаючи на обслідування, нам наказували приглядатися не до формальних знань учнів, а до соціяльного духу школи, до особи самого вихователя.
І от приїжджаєш на село.
– Злецько пишуть ваші дітлахи, – зауважуєш учителеві.
– Нема на чому, товариш інспектор, – скаржився вчитель. – Паперу брак.
– Та й читають кепсько.
– Не знаю… Революційна метода… не призвичаїлись до неї, – виправдовується вчитель.
– А чого ж рахувати не вміють?
– Госп… той, Маркс його святий знає, – розводить безпорадно руки вчитель. – Мабуть тому, що часу брак. 4 години тижнево на рахунку для дитини мало. І взагалі програма якось так… Не вкладаємось… Чи не можна?.. Оті методи… Букварів нема, розрізної абетки, складів, а з пальця не навчиш… Чи не порадили б ви…
Але на раду нема часу.
– Ну, діти, вірите у Бога?
– Вдома віримо, а в школі ні, – відрізують гуртом.
– А то чого ж так? – вражений питаєшся.
– Бо так наказують: вдома мати, а в школі вчитель.
– А кого більше слухаєте?
– Мами, бо вони б’ють, а вчителеві заборонено.
У прикрому положенні діти, та не в кращому і вчитель. Він не то з дітьми, а й зі своєю сім’єю впоратись не може.
– Жінка товаришить з матушкою, а комсомольці на мені злість зганяють. Порадьте, товариш інспектор, як тут вив’язатись, бо жінка страшенно вперта.
Але й тут нема часу. Йдеш до сільради і в спосіб сексота випитуєш, чи вчитель не розводить петлюрівщини в школі, яким він духом дихає на селі. На це в нас є окрема анкета від ГПУ. Тут витрачаєш найбільшу частину побуту на селі.
– Як же ваш учитель? – питаєш не одного селянина.
– Та людина ніби й байдуже…
– Дітей навчає добре?
– А хто ж його тепер розбере? Він вчить не по-нашому, а по-революційному, по-мариканському.
– І подобається вам американка?
– Мабуть що ні, бо поки вчили по-свойому, то по Різдві дитина й читати вміла. А за мариканки мій Степанко ось другу зиму ходить, а не вчитає. «Комуна, колектив» то розбере, а дайте йому крутіше слово, та й не втне. Чудна якась наука. Колись бувало, вивчився читати, – чи то байку, чи псалтир однаково січе. А тепер радянське слівце зразу вхопить, а христіянське попомучить.
– Правду сказати, хіба вони там вчаться? – починає другий, суворіший критик.
– Гасають жеребцями поза школу та чоботята рвуть. Коли не йдеш попри школу – діти гуляють. Чого вибрикуєте, чом не вчитесь? питаєш. Вчителя до сільради покликали. Так вчитель у сільраді радить, а дні проходять, йому платня однаково йде, а наші діти туманами зістаються.
– Або ті скусії (екскурсії), – вступає третій з подивом. – Пощо вони дитині? Й то кожного божого дня: «Чого сьогодні вчили, Іванку?» – «Та в скусію ходили». – «І що ж ви там робили?» – «А що? Обійшли круг села, в балці спочили
Завідувач агітаційно-пропагандистичного відділу при окруж-ному партійному комітеті.