Я віддав би життя за тебе (збірник). Френсіс Скотт Фіцджеральд
стариган, якому годилася б пенсія, а не вісімнадцятирічна вродливиця. А якщо це бродяжка… нехай навіть так і є, але ж вона зовсім інша, ніж ті, яких досі випадало спіткати.
Перш ніж рушити в похід до міста, Кріс заходився розігрівати консервований суп. Відійшовши на п’ятдесят ярдів від колії, розвів невелике вогнище й вилив яловичий бульйон у складану сковорідку.
Він був радий і нерадий, що взяв із собою кухонний набір. Радий, бо це таки виго`да, а нерадий, бо це таки ставило бар’єр між Крісом та деякими іншими пасажирами-зайцями. В ось цих чотирьох, які щойно приєдналися до гурту інших, не було такого набору. Вони мали биту й м’яту каструлю, порожні бляшанки, сіль та різномасту поживу – і цього цілком вистачало, щоби зготувати сяку-таку мішанку[70]. Зате вони знали діло й робили його – старші. А молодші ловили науку на льоту.
Доївши суп, Кріс почувався щасливим під чарами дедалі ширших просторів ночі.
– Мабуть, до зірок мандрую, – сказав він собі.
Поїзд клекотнув, зневірено та фальшиво пихнув і, брязнувши низкою міжвагонних муфт, посунувся вперед на кількасот ярдів.
Кріс не зрушив із місця. Як і волоцюги, що сиділи вздовж колії й воліли обійтися без їзди. Очевидно, теж розраховували догнати цей товарняк у Далласі. Коли слабко освітлений зсередини службовий вагон проминув Кріса й віддалився на п’ятдесят ярдів, паровик знову різко загальмував. (…)
(…) Дівоча постать випустила тьмяне світло з дверей вагона – повільно й непевно. І ступила туди, де жужільний насип поступається траві.
Цілком певно, дівчині захотілося побути на самоті, але не так сталося. Як тільки її зауважили ці четверо, що отаборилися неподалік Кріса, двоє з них звелися й попростували до неї. Зібравши свої речі, Кріс непомітно рушив туди ж. Хто його зна, чи це приятелі дівчини, але вони видаються лиходіями. У гіршому випадку він буде не на їхному боці.
Події розвивалися швидше, ніж можна було сподіватися. Після короткої розмови між чоловіками та дівчиною, яка очевидно не цінувала їхнього товариства, один із цих двох узяв її за руку й спробував потягти до свого табору. Недбалою ходою Кріс наблизився до них.
– Що це ви надумали? – спитав він.
Чоловіки не відповіли.
Дівчина пручалася, важкувато дихаючи. Кріс підійшов ще ближче.
– Гей, що це ви надумали?! – повторив він гучніше.
– Зробіть щось! Хай мене відпустять! Зробіть щось!..
– Заткни хавку!
Щойно Кріс опинився за кілька кроків від волоцюги, який перед тим розмовляв, той відпустив руку дівчини й прибрав зухвалу оборонну позу. Кріс був добре збудований і добре збережений чоловік тридцяти років. Зухвалець був молодий та кремезний. Його супутник обріс хоч і явно нетренованою, але таки добрячою масою сала та м’яса, тому й годі було визначити, на що він здатен у бійці.
Дівчина обернулася до Кріса. Білі полиски в її очах протинали небеса, як діамант протинає скло, пускалися струмінчиком світла – білішого за все біле на світі, сяяли над широкими
В оригіналі «slummy», сленґове скорочення слова «slumgullion», – тушкована страва, яку волоцюги готували в металевій посудині з усього їстівного, що трапиться під руку.