Я віддав би життя за тебе (збірник). Френсіс Скотт Фіцджеральд
відкриває гаманця в кишені! – гукнула дівчина. – Я ж бачу!
– Кинь сюди гаманця!
Розкритий гаманець упав на землю. Кріс не встиг зупинити дівчину – метнулася, вхопила свою згубу й тривожно приглядалася до її вмісту.
Обізвався один із пари старших волоцюг:
– Ми не хотіли нашкодити, брате. Ми сказали: дайте спокій цій дівчині. Хіба ні, Джо? – Він обернувся до приятеля, щоб той підтвердив. – Я сказав: облиште цю дівчину, вона зі службового вагона.
Кріс зволікав. Домігся свого й… мав іще чотири банки з їжею…
Кріс і далі зволікав. Їх четверо проти нього одного, а той, що вкрав гаманця, молодик з обличчям, як у кроманьйонця, очевидно рветься до бійки.
Кріс вийняв зі свого клунка дві консервні банки – з вареною яловичиною та з печеною квасолею – і жбурнув їх волоцюгам на відчіпного.
– А тепер забирайтеся звідси! Забирайтеся, кажу! Не маєте шансів!
– Хто ти? Філер?[71]
– Не твоє діло. Йди собі. А якщо захочеш з’їсти це добро, то відійди на півмилі!
– Чи нема в тебе трохи стерна[72]?
– Щоб ви понапивалися? Пийте своє. Або ж паліть, як робили досі.
– Забирайся, телятко[73], – сказав у ритмі пісні один із бродяг, і всі четверо рушили вздовж залізничного полотна до залитого жовтим світлом Далласа.
II
Перехрещуючись, вогні міста й сяйво зірок виставляли дівчину у двоякому освітленні.
Її обличчя контрастувало з нею самою, задивленою на західні землі, і її постаттю, силуетом. Збоку воно видавалося чимось довершеним – білим, гладким і невідполірованим… як доля, трохи пошрамована недавніми війнами й стривожена давніми світлими віруваннями…
…І з нього дивилися очі – такі зелені, що видавалися світляними крем’яшками[74]; такі вже зелені, що проти них видавалася мертвотною сухувата плоть обличчя.
– Коли я зійшла з поїзда в Сент-Луїсі, інші волоцюги відібрали все, що в мене було, – сказала вона.
– Що саме?
– Гроші. – Її очі знову засяяли йому у світлі зірок. – Хто ти? – Просто людина. Просто бродяга, як ти. Куди ти їдеш?
– Уперед. До узбережжя… Голлівуду. А ти куди?
– Туди ж. Хочеш дістати роботу в кіно?
Мармур її обличчя ожив, відсвітив зацікавленням.
– Ні, я маю намір… через цей документ… чек. – Дівчина вийняла документ і акуратно вклала його в гаманці. – Може, сам хочеш влаштуватися в кіно?
– Я вже влаштувався.
– Хочеш сказати, що ти працюєш у кіно?
– І то віддавна.
– А що ж ти тоді робиш отут, на залізниці?
– Шановна леді! Ніколи не кажу про це першому-ліпшому, але я пишу для кіношників. Хоч вір, а хоч не вір. Не для одного досі написав.
Дівчина не те що вірила чи не вірила. Її вразила сама неправдоподібність почутого.
– Ти ж волочишся… як і я.
– А чому ти волочишся?
– Є на те причина.
Кріс
В оригіналі «canned heat», тобто «консервований кайф». Паливо фірми «Стерно» використовували для приготування їжі, а за часів Сухого закону його пили люди, зокрема волоцюги, що не могли знайти чи не мали змоги придбати нелегальні алкогольні напої. «Стерно» виготовляли з денатурованого спирту, до складу якого входив також метанол, тож таке пиття могло стати фатальним.
В оригіналі «Git along, little doggie…» «Get Along, Little Dogies» («Ідіть собі, телята») – класична ковбойська балада. Її приспів – це понукування телят іти битим слідом. 1928 року її записав на грамплатівку Гаррі «Мак» (Мак-Клінток), а після нього – гурт «Беверлі-Гілл Білліз». Звукозапис цієї пісні зробило багато співаків у 1930-х роках.
Для порівняння, у романі Зельди Фіцджеральд «Врятуй мене, вальсе» (1934) [