Плисти проти течії. Том 2. Хорхе Анхель Ліврага Ріцці
чи то наші почуття? Хіба не буває так, що наші слабкості опановують нами, й ми викидаємося на пустельний острів? І хіба ми не можемо врятуватися, лише прив’язавши себе до великої щогли нашого човна, що непохитно пливе до тієї Ітаки, про яку мріємо?
Очевидно, міфи мають трансцендентне значення, в них закладений глибокий зміст, і вони несуть у собі гуманність. Заглибившись в історію, ми зустрічаємося з шумерським міфом про Гільгамеша й Енкіду. Головний герой міфу – Гільгамеш, правитель міста Ура. Він повинен пройти через низку випробувань і битв, зустрітися зі смертю, а потім спуститися в глибини океану за священною рослиною безсмертя, яка росте там із допотопних часів. Гільгамеша супроводжує Енкіду, його друг і супутник. У сновидіннях Гільгамеша Енкіду з’являється в образі сокири з двома лезами, що є символічним атрибутом шукача. Сцени з цього стародавнього міфу зображені на печатках і табличках, що зберігаються в Британському музеї й Луврі (і я їх бачив на власні очі).
Цей міф – не вигадка, не казка, у ньому є езотеричний зміст; крім того, він надихає й говорить про людяність, гуманність.
На основі міфу про Гільгамеша пізніше виник міф про Геракла і його знамениті дванадцять подвигів. Хіба ці дванадцять подвигів – вигадка? Ні, звичайно. Геракл символізує Сонце, і дванадцять подвигів – це дванадцять знаків Зодіаку, які Сонце проходить упродовж року. Це знаки, що змінюються як упродовж доби, так і впродовж великих циклів. Дванадцять подвигів – це дванадцять знаків Зодіаку, дванадцять зодіакальних домів, які Сонце проходить у своїй вічній боротьбі, аби бути спроможним подарувати світло всьому живому, Всесвіту. Мова йде про астрономічний міф. Геракл, одягнений у шкіру поваленого ним немейського лева, символізує Сонце, що перемогло тваринну сутність. А величезна палиця Геракла, зроблена з магічного дерева, символізує силу, є емблемою енергії й майбутніх звершень Геракла.
В індійській традиції знаходимо інші міфи. Наприклад, міф про Картикею й Ганешу, синів Шиви, індуїстського божества, що входить до тріади богів: Брахма, Вішну й Шива. Він був одружений на богині Парваті, яка після відходу Шиви в Гімалаї страждала від самотності й запитувала богів, чому її чоловік не поруч із нею, чому вона така самотня. Одного разу вона вирушила до Гімалаїв, знайшла Шиву й сказала йому: «Мій Пане, я самотня, ти не буваєш зі мною ні вдень, ні вночі. Я така самотня, наче тебе взагалі не існує». Шива вирішив приділити їй час. Під час прогулянки він розмовляв з нею, як із дочкою, як з ученицею, пояснюючи, що спосіб її життя йому не підходить, що він занурений у стан трансцендентного споглядання, що він цілком відданий і діє на вищому, духовному плані, й тому вони не можуть жити разом. Вони йшли повільно, як рухаються слони, й Парваті завагітніла істотою, що стала згодом Ганешею, богом мудрості.
Міф розповідає і про народження Картикеї. Шива з Третього Ока, Ока Дагма, що знаходиться в нього на чолі, випускає промінь у глиб блакитного озера, й звідти раптово з’являється безліч дітей. Парваті, визнавши