Мрії здійснюються! Як перетворити життя на казку. Барбара Шер
єдиного, «правильного» методу, який би мотивував людей до змін, не існує.
Я пригадую сцену з кінофільму «Офіцер і джентльмен»[11], у якій Луїс Ґоссет-молодший[12] оголошує шерензі новобранців, що половина з них, за його розрахунками, не витримає випробувань. Насправді він має намір докласти всіх зусиль, аби змусити їх зламатися, бо лише ті, які залишаться, заслуговують стати пілотами морської авіації. Коли я дивилася фільм, я думала: «Єдиними новачками, яким удасться витримати цю систему тренувань, будуть ті, котрі мають талант не реагувати на образи». Можливо, так і має бути у збройних силах. Я не вдаватиму спеціаліста з військової підготовки. Та в цивільному світі я маю до такої методики великі претензії.
У нашій культурі здатність витримувати покарання почасти ототожнюють із досконалістю. Ми вважаємо, що той, хто не випробовує на міцність свою силу духу, не заслуговує бути переможцем. Для людей із непростим характером (на кшталт персонажа Річарда Ґіра[13]), які вже отримали від життя суворі уроки, ця філософія справді може стати рятівною. А як щодо решти? Чимало людей з іншими талантами не вартують нічого, якщо головним критерієм їхньої цінності є витривалість. Цікаво, скільки довкола обдарованих людей, які вважають, що їм не вистачає для успіху важливої складової, бо вони отримали гіркий досвід муштри в університеті, не витримали занять у спортзалі чи інших стандартних випробувань на стійкість, що мають на меті змінити людину?
У західному суспільстві такі стандарти є типовими для чоловіків, але зачіпають вони й жінок. Навіть жінка, яка виховала дітей на засадах підтримки та розуміння, застосовуватиме до себе «чоловічі військові стандарти» й почуватиметься невдахою, коли їй забракне твердості. Нас усіх учили, що справжні переможці здатні витримати жорстокість і образи.
У нашій культурі є багато таких критеріїв, і нас навчили вимірювати ними свою досконалість, незважаючи на те, що вони нам зовсім не годяться. Кумедна ситуація: черевики не підходять нам за розміром, а ми вважаємо, що все одно повинні їх носити.
Час відмовитися від такого способу мислення.
Коли надто багато людей нездатні засвоїти програму, то справа у програмі. Якщо в минулому ви намагалися здійснити свою мрію та зазнали поразки, існує висока ймовірність того, що сталося те не з вашої вини. Можливо, ви скористалися методикою, розробленою для когось іншого.
У якийсь період свого дитинства ми роздвоюємося й починаємо грати обидві ролі – сержанта й новобранця. Ми встановлюємо цілі, кидаємо собі виклик і намагаємося відповісти на нього. Ми самі контролюємо свою участь у програмі підготовки молодого бійця. Нікому не потрібно давати нам прочухана – ми робимо це самі.
Якщо поміркувати, то така спроба приміряти на себе обидві ролі може надати нам надзвичайно великі можливості. Замість того, щоб вимагати від себе залізної витримки та сталевого характеру, можна спробувати чогось
«Офіцер і джентльмен» – американська мелодрама (1982); головному герою, який вступає до військового училища, доводиться пройти справжнє пекло армійської муштри.
Луїс Ґоссет-молодший (нар. 1936 р.) – американський актор, виконавець ролі інструктора Фоулі; здобув премію «Оскар» за кращу чоловічу роль другого плану.
Річард Ґір – американський актор, виконавець ролі Зака Мейо, головного героя картини.