Потоп. Том II. Генрик Сенкевич
поодинці порозбивав.
– Дивовижна річ! – повторив пан Заглоба.
І помовчавши за мить продовжив:
– Пан Кміциц якось підтвердив, що він до нас щиро доброзичливий. Я подумав би, що, може, Радзивіллa покинув. Але тоді б не нишпорив переодягненим, та і то куди? До шведів?
Тут він звернувся до пана Рендзянa:
– Він вам сказав, що на Варшаву їде?
– Еге ж! – підтвердив пан Рендзян.
– Але там уже шведська влада.
– Бa! Вже о цій годині мусив би шведів зустріти, якщо всю ніч їхав, – припустив пан Рендзян.
– Чи ви бачили коли таку людину? – спитав пан Заглоба, глипаючи на товаришів.
– У ньому зло з добром перемішані, як полова зі зерном, це точно, – зауважив Ян Скшетуський, – але щоб у тій пораді, яку нам тепер дає, була якась зрада, то не повірю. Не знаю, куди він їде, чому переодягнений, і даремна річ голову над цим ламати, бо тут є якась таємниця. Але він радить добре, застерігає щиро, можу присягнутися, як також і те, що єдиний для нас порятунок цієї поради послухатися. Хто зна, чи йому знову здоров’ям і життям не завдячуємо.
– Заради Бога! – вигукнув пан Володийовський. – Як же Радзивілл планує сюди припхатися, коли йому на дорозі стоять Золотаренко та піхота Хованськогo. Що іншого ми! Одна хоругва вислизне, та й то в Пільвішкaх мусили собі шаблями дорогу прокладати. Що іншого пан Кміциц, котрий із кількома людьми подорожує, але князь гетьман яким трибом пройде з усім військом? Хіба їх спершу розіб’є.
Ще не встиг договорити пан Володийовський, як двері розчинилися й увійшов стременний.
– Посланець із листом для пана полковника, – оголосив він.
– Давай його сюди! – наказав пан Володийовський.
Пахолок вийшов і за мить повернувся з листом. Пан Міхал мерщій зламав печатку і став читати:
«Чого я вчора не договорив орендареві з Вонсоші, то сьогодні дописую. Гетьман і сам війська проти вас має досить, але навмисно на шведську кінноту чекає, щоб під авторитетом шведського короля на вас іти. Бо якби його септентрони10 тоді зачепили, то мусили б і на шведів вдарити, а це означало б війну зі шведським королем. А цього вони б не посміли зробити, не маючи відповідного наказу, бо шведів бояться і відповідальність за початок війни на себе не візьмуть. Вони втямили, що Радзивілл навмисно шведів хоче їм підставляти. Нехай би хоча б одного підстрелили або зарубали, зараз же війна була б. Септентрони тепер не знають, що робити, якщо Литва – піддана шведів. Тому стоять на місці, чекаючи, що буде далі, не воюючи. Саме тому Радзивіллa не чіпатимуть і кривди йому не зроблять, а він прямо на вас піде і по черзі розбиватиме, якщо ви не згуртуєтесь. Богом молю! Зробіть це і воєводу вітебського кличте, бо і йому тепер до вас через септентронів буде легше дістатися, поки вони одурілі стоять. Я хотів вас застерегти під іншим прізвищем, щоб ви легше повірили, але не вийшло, тому своїм підписуюсь. Буде біда, якщо ви не повірите, бо й я вже не той, ким був, а дасть Бог, щось зовсім інше ще про мене почуєте.
– Ви хотіли