Потоп. Том II. Генрик Сенкевич
бути цьому! – повторили полковники, втішені публічною похвалою, і водночас прагнучи перед військом свою скромність задекларувати.
– Бачу й я, що не може бути інакше! – погодився пан Заглоба. – Нехай тоді ваша воля здійсниться. Дякую від щирого серця, панове браття, і вважаю, що дасть Бог, ви не розчаруєтесь у своєму виборі, обов’язок на мене поклавши. Як ви при мені, так і я до смерті стояти за вас обіцяю, і вікторія, тобто краща fata18 нас чекає, сама смерть нас не розлучить, бо і після смерті славою ділитися будемо!
Бурхливе піднесення запанувало на зібранні. Одні до шабель бралися, інші сльози стали пускати, панові Заглобi піт краплями осів на лисині, але запал у ньому наростав.
– За нашого законного короля, знову обраного, і за улюблену землю нашу стояти будемо! – вигукнув він. – І для них жити! За них вмирати! Шановне панство! Відколи ця вітчизна є нашою батьківщиною, ніколи аж такої поразки вона не зазнала. Зрадники відчинили ворота і немає вже навіть п’яді землі, крім цього воєводства, де б не нишпорив ворог. На вас вітчизна надіється, а я на вас, на вас і на мене вся Річ Посполита сподівається! Покажемо ж їй, що недаремно руки до нас простягає. Як ви від мене мужності та віри, так і я від вас слухняності вимагаю та покори, а коли ми будемо в злагоді, коли прикладом нашим розплющимо очі тим, кого ворог спокусив, то й половина Речі Посполитої до нас долучиться! Хто має Бога та віру в серці, той із нами повстане, сили небесні нас підтримають, і хто ж із нами тоді впорається?!
– Так буде! З Божою поміччю, так буде! Соломон промовляє!.. Бити їх! Бити! – репетували гучні голоси.
А пан Заглоба руки в бік півночі простягнув і залементував:
– Приходь тепер, Радзивіллe! Приходь, пане гетьмане! Пане єретику! Воєводо Люципера! Чекаємо тебе не поодинці, а разом, не в сварці, а в злагоді, не з паперами, пактами, а з мечами в руках! Чекає тебе тут доброчесне військо і я, його реґіментар. Давай! Виходь! Дай Заглобi поле! Клич чортів на допомогу і поміряємося силою!.. Виходь!
Тут ватажок звернувся знову до війська й закричав так, що аж у цілому таборі розляглося:
– З Божою поміччю, шановне панство! Пророцтва мене підтримують! Якщо буде злагода, то поб’ємо цих шельм, плюгавців, панчішників, рибоїдів та інших вошивців, зайд, кожушників, що влітку саньми їздять!.. Дамо їм перцю, аж п’яти погублять, утікаючи. Биймо ж тих песиголовців, хто живий! Биймо, хто в Бога вірує, кому честь і батьківщина милі!
Кілька тисяч шабель блиснуло водночас. Юрба оточила пана Заглобу, тіснилися, топталися, штовхалися і репетували:
– Веди! Веди!
– Завтра ж і поведу! Будьте напоготові! – крикнув у запалі пан Заглоба.
Вибори відбулися вранці, а вже після полудня пройшов огляд військ. Стояли хоругви на Хорощанській оболоні, одна біля одної вишикувані, з полковниками та хорунжими на чолі, а перед полками їздив реґіментар, під бунчуком, із позолоченою булавою в руці та чаплиним пером у шапці. Хтось сказав би: вроджений гетьман! І так оглядав він по черзі