Потоп. Том III. Генрик Сенкевич
– і до трьох не полічить, а бачу я, що це вогонь, а не кавалер, котрий репутацію всього війська підтвердив!»
– Ісус Христос мене не благословив, – зітхнув Рох, – бо я напередодні напився до безтями й увечері не помолився!
– Лише не пробуй Божі рішення трактувати, щоб до блюзнірства не докотитися. Що можеш на спину брати, те й бери, але на розум не бери, бо зараз же зашкутильгаєш.
– Я був уже настільки близько, що до мене піт від його коня долітав. Я був би його до кульбаки розрубав! Дядько думає, що я зовсім не маю розуму!
На це пан Заглобa зауважив:
– Кожна худобина має свій розум. Добрий чолов’яга з тебе, Роху, утіху мені ще не раз принесеш. Дай Боже, щоб твої сини мали такий самий у п’ястуці розум!
– А я не маю потреби! – відрубав Рох. – Я Ковальський, а це – пані Ковальська.
Розділ VII
Після рудницьких пригод подався король далі в межиріччя між Сяном та Віслою, однак не перестав по-старому з ар’єргардом іти, бо був не лише знаменитим полководцем, а й лицарем незрівнянної відваги. Переслідували його пани Чарнецький, Вітовський, Любомирський, заганяючи його, як звіра в сіті. Численні загони і вдень, і вночі допікали шведам. Продовольства було все менше, військо, вкрай потомлене та духом занепале, очікувало безславного кінця.
Врешті-решт дісталися шведи до того місця, де дві річки сходяться, і зітхнули з полегшенням. Тут їх із одного боку захищала Вісла, з другого Сян, широко, як зазвичай навесні, розлитий, а третій бік трикутника зміцнив король потужними шанцями, на які повитягували гармати. Неприступна це була позиція, та лише можна в ній було з голоду померти. Але й тут бадьорилися шведи, бо сподівалися, що їм із Кракова й інших прибережних фортець водою коменданти провіант надішлють. Адже під боком у них був Сандомир, в якому полковник Шинклер значні накопичив запаси. Toж він із допомогою не забарився. Знедолені їли, пили, спали, а прокинувшись, співали лютеранські псалми на хвалу Богові, що їх із такої важкої ситуації вирятував.
Але пан Чарнецький готував їм нові неприємності. Сандомир, окупований шведами, міг перманентно приходити на допомогу головній армії, тому замислив пан Чарнецький одним ударом відібрати місто, замок, а шведів винищити.
– Організуємо їм страхітливе видовище, – розповів він на військовій раді. – Дивитимуться з того берега, як на місто вдаримо, а з допомогою прийти через Віслу не зуміють. Ми ж, маючи Сандомир, продовольство з Кракова від Вірцa не пропустимо.
Пан Любомирський, пан Вітовський та інші досвідчені воїни відмовляли пана Чарнецького від цього задуму.
– Добре було б, – казали вони, – захопити таке значне місто і добряче могли б ми цим шведам нашкодити, але як його взяти? Піхоти не маємо, великих гармат також. Мало допоможе кавалерія мури штурмувати.
Але пан Чарнецький мав іншу думку:
– А що, наші селяни погано в піхоті б’ються? Нам би таких Міхалків кілька тисяч знайти, то я візьму не лише Сандомир, а й Варшаву!
І не дослухаючись більше до нічиїх порад, воєначальник переправився через Віслу. Як тільки по околиці поголос