Дама з покритою головою. Femme couverte. Анастасія Байдаченко
палаці, знову заволодів кволим тілом принца. Королева помітно заметушилася: на Луї було легко впливати, даючи йому гроші і вродливих жінок, влади й участі у державних справах він не хотів. Якщо з ним щось станеться, її другий син, Жан Туренський, надто прив’язаний до бургундців, до того ж, вдачу мав нелегку. Тому королева щедро сипала золото церквам і монастирям, наказуючи молитись за одужання молодого принца, й сиділа коло ліжка сина значно довше, ніж його нелюба дружина, пихата Маргарита Бургундська. Попри щирі молитви та турботу королеви, його високості дофіну не легшало. Він почав відхаркувати слиз із кров’ю й так сильно пітнів уночі, що на ранок доводилося повністю міняти постіль. Її величність вже із неудаваною тривогою спостерігала за агонією свого третього сина. Він лежав днями у ліжку під червоним балдахіном із гербом, сіро-білий, наче мрець, зрідка сухо кашляв. Та коли вже заходився, то кашляв годинами, аж гавкав, і тільки якісь мавританські ароматичні свічки, коштовні, як амбра, повертали йому подих. Біля ліжка весь час стояла(бо королева сиділа) улюблениця принца, Б’єтта де Кассінель, на її видовжених до скронь світло-сірих очах тремтіли сльози, тонкі білі руки вона тримала на ледь округлому животі. Дофін, вже безсило мовчазний, не зводив ласкавого погляду з її ледь розповнілого стану, він добре розумів, що тої дитини йому вже не побачити. Його нелюба дружина Маргарита Бургундська, вся в чорному, наче вже вдова, молилася у кутку. Дофін не хотів її бачити, як лиху вісницю. Навіть молилась вона так само погордливо, як і все робила в своєму житті, голову тримала високо, наче не благала про милосердя, а вимагала те, що їй належить за правом. Якби ж принц знав, що так мало років йому судилося, хіба ж він витратив би на дружину бодай одну ніч?
Про двобій із англійським королем вже не йшлося. Королева замовила меси, сповідник дофіна вже не залишав його ані на мить.
Тим часом військо конетабля Франції Шарля д’Альбре швидким маршем наближалося до англійців. З Руана виступили головні французькі сили. Розвідники герцога Йоркського доповідали, що французів уже в три рази більше, а ще не всі сили зібралися. Казали, що герцог Орлеанський, герцог Брабантський та військо від герцога Анжуйського досі на підході. Йшов безкінечний жовтневий дощ, англійська армія вже кілька днів нормально не їла, а взяти провіант не було де. Багато солдатів мучилися від дизентерії, бо намагались втамували голод сирими грибами, жолудьми та каштанами.
Марно сподіватись на диво! Король Генрі вже ставився поблажливіше до можливості дипломатичного вирішення суперечки. Він уже кілька разів обговорював із братами можливість відкупитися від французів за безпечне повернення до Кале. Та перш ніж він встиг відправити посланців, конетабль та французькі герцоги самі запропонували за сто тисяч екю повернення захопленних норманських міст та відмови від подальших зазіхань на корону Франції. Для людини із гординею короля Генрі ціна була неприйнятна.
Паж влетів у намет короля Генрі й упав