Дама з покритою головою. Femme couverte. Анастасія Байдаченко
Рене швидко зробила її королевою турнірів й трубадурів. Скільки ж пісень славили її сірі у цяточках очі, схожі на розплавлене срібло, її білу лілейну шкіру, підкреслену темним вбранням удови, її чорне, як ніч, волосся! Сама Рене не вважала себе красивою, бо лице її нагадувало формою сердечко, ніс був злегка кирпатим, вуста рідко посміхались. Усі компліменти та співи Рене сприймала спокійно, із тихою задоволеною посмішкою на вустах та тремтливим очікуванням на серці. Вона потребувала захисника, могутнього й знатного, щоб звільнив її від дріб’язкової опіки жадібної родини Бретейлів, а тому шукала чоловіка серед найперших дворян Бретані. Лавалі, Пантьєври, Монморансі, Роани… Та коли за нею почав упадати брат герцога Бретонського, молодий Рішар д’Етан, Рене зрозуміла, що всі її хитромудрі задуми зруйновані слабкістю, яку дарує кохання. Хіба ж це вона, сповнена кокетства та холодного розрахунку, ставила вимоги Жану де Монморансі чи Тібо де Лавалю? Вона ж сама ніжність, сама покірність для Рішара. Бажання могутнього захисника чи знатного чоловіка згоріли десь усередині, поступившись примхам графа. Лиш дізнавшись про майбутній шлюб графа, Рене зрозуміла, що найпершим її бажанням було стати мадам д’Етан. А вже потім забути жадібних Бретейлів, які контролюють її досить скромні витрати, забути своїх пихатих родичів, які без зайвих роздумів віддали її за огидного старого. Забути гордовиті, зухвалі погляди дам, які приходять на учти й бали з чоловіками, та, захищені шлюбом, без роздумів обирають коханців і вбираються у коштовні сукні яскравих кольорів, які лиш підкреслюють їхні страхітливі жовті лиця. А вона ж мусить вбиратися у жалобу. Як вона їй остогидла! Герцогиня Жанна пильно стежить за своїми придворними дамами, за найменшою підозрою у романі з графом д’Етаном Рене могла втратити місце, тому вони ховаються по закутках герцогських замків, губляться на полюванні чи міських святах, вигадують сотні виправдань своєї відсутності, які вже почали набридати Рене. Хіба ж вона прагнула чогось неможливого? Хіба знатність її крові не гідна шлюбу із братом герцога?
Рене безсило впала на ліжко – страшенно розболілась голова. Весь час болить голова від тих гидких, злостивих думок. Постукали у двері: тричі швидко, двічі – довго. Умовний знак коханців. Але сьогодні на Рішара вона не чекала. Налякана Рене відчинила двері:
– Ви?
– Тихіше, серденько.
Граф д’Етан проковзнув до ліжниці й схопив Рене, вона чомусь м’яко пручалася руками, наче відштовхувала його.
– Ви ж маєте бути у Беноні…
Рішар нетерпляче хитнув головою. Є важливіші речі.
– Англійці висадилися в Нормандії. Король Англії Генрі обложив Арфлер.
– То буде війна?
– Дофін уже збирає сили.
– А я думаю, чому це ваш брат Артюр де Рішмон збирається в Париж…
– Ви знаєте, що його скоріше цікавить мадам дофіна11.
– Рішаре, ви теж поїдете?
– Хотів би… Та доведеться спитати