Дама з покритою головою. Femme couverte. Анастасія Байдаченко
повторюю, месіри, я чекатиму, – запевнив присутніх конетабль.
– Лише чого, месьє? – спитав герцог Алансонський. – Поки з Англії прийде допомога? Чи другого пришестя?
– Король Анрі молодий та запальний. Він нападе першим, що зменшить наші втрати.
– Про які втрати ви кажете, коли їх там жалюгідних шість, може, вісім тисяч? – засміявся Артюр де Рішмон. – Мені важко зрозуміти, кого ви бережете, коли кожен із нас прагне битви.
– Ми можемо чекати, допоки голод та хвороби не викосять половину англійського війська. До того ж, майже тиждень іде дощ, погода не сприяє атаці кавалерією… – зауважив маршал Бусіко.
– Невже вас, месьє, котрий бився при Нікополісі15, лякає погода? – лише з поваги до старого маршала Рішмон не розсміявся вголос.
– І справді, ми зібрались тут не для того, щоб чекати підходящої погоди, – скривився граф де Вандом. – Я за те, щоб ударити по англійцях якомога швидше. Хоч би й уночі, вони цього не чекають.
– А що скаже монсеньйор герцог Орлеанський?
Усі озирнулися до Шарля, який і слова ще не мовив, за звичкою вислуховуючи думки інших перед тим, як прийняти рішення. До того ж, король Франції призначив його головнокомандувачем. Він приєднався до війська лише кілька годин тому, після виснажливого рейду під дощем, вітрами, в осінній багнюці. Він не бачив поля битви при денному світлі, не оглядав позиції та солдатів. Від довгої дороги та втоми паморочилося в голові. Тому понад усе герцог Орлеанський хотів устигнути поспати бодай три-чотири години.
– Бій якомога швидше. Завтра на світанку, – спокійно сказав герцог, сподіваючись, що всі негайно розійдуться по своїх наметах.
– Бій! Бій! – загули присутні.
Конетабль обмінявся похмурим поглядом із Бусіко: доведеться сурмити атаку, інакше ці запальні сеньйори самі кинуться у бій.
На світанку англійська армія стала між двома невеличкими лісочками, що оточували шлях на Кале. Король поділив свої сили на три частини, поставивши між пішими воїнами та лицарями лучників. Французи, у свою чергу, теж поділились на три війська, переважно з важкоозброєних лицарів. Французи стояли у півльє від англійців, але дорога була вузька, тому три їхні війська стали одне за одним. Від світанку до опівдня армії не рухались. Англійці безперестанку молились. Сам король наказав своєму капелану відправити три меси.
Король Англії був беззаперечно сміливим в очах своїх солдатів. Він жодного разу не користувався тактикою свого батька, коли на поле бою виходило два чи три солдати в королівських кірасах та шоломах із короною, а сам покійний король бився у звичайному обладунку, але оточений охороною. Генрі кидався у саму гущавину бою, так само робили і його брати. Сувора дисципліна в таборі короля стосувалася його особисто так само, як найменшого джуру. Беззаперечна відданість королю, яку кожен англійський воїн носив у своєму серці, виростала з глибокої поваги до його величності як полководця.
Битва під Нікополісом 1396 року, де хрестоносців було вщент розбито військом турецького султана Баязида І.