Гойдалка. Володимир Єшкілєв
не діставай малу, – буркнув Самарро.
– На що ви натякаєте? – дівчина зустріла погляд Гела і не відвела очей. Очі в неї також були викличними – таких яскравих очей у природнонароджених не буває.
– Я натякаю на те, що Астер – не найкраще місце для гри у хованки. Я, скажімо, не впевнений, що автоматика мого дому не відправляє звітів до місцевого офісу Джи Тау. Швидше за все – відправляє.
– Джи Тау тепер не до тих звітів, – докинув Самарро.
– Ми тут ненадовго, – запевнила дівчина.
– Я за своє життя кілька разів зустрічався зі спецслужбами, – правив далі Гел. – Можете мені повірити: вони і з чудиськами дають собі раду і швидко відшукують тих, хто їм потрібний. Вони встигали за моїх часів, встигнуть й нині. У вас, дітки, обмаль часу.
– А чому, власне, ви вирішили, що нас шукають Джи Тау? – дівчина пильно розглядала стомлене обличчя Гела. – Ми ховалися у підземеллях від адельм.
– Може, я й виглядаю на старого зуйма4, проте розум мій поки ще не зів’яв, – посміхнувся Гел, спостерігаючи, як червоніють щоки дівчини. – Ніхто не рятується від адельм і ківсяків у підземеллях. Саме там їхні гнізда. Якщо ви туди полізли, значить, боялися когось страшнішого за монстрів. А хто в наш час страшніший за адельм? Не підкажете?
– Ви кажете, Геле, що свого часу мали справи з Джи Тау, – дівчина видобула з сервератора новий келих з вином і милувалась грою світла на його кришталевих гранях. – Ви підтримували авреліанську опозицію?
– Це було не на Аврелії.
– Ви мандрували?
– Дідусь Гел – астрофізик. Він брав участь у дальніх експедиціях, – пояснив Самарро.
– Он як, – дівчина пригубила вино. – Поважаю. Я також була на Кідронії.
– Може, все ж таки ви себе назвете? – Гел також торкнувся вина, змочив пересохлі губи. – Я ж назвав вам своє справжнє ім’я.
– А якщо нас почують Джи Тау?
– Автоматика вже сканувала ваші антропометричні дані. Ідентифікація займе кілька хвилин.
– Наталія Трентон Лао, до ваших послуг, – церемонно підвелась і вклонилась господареві дівчина.
– До ваших послуг! Як в історичних постановках! – пирхнув Самарро.
– Мені дуже приємно, міс Лао, – Гел, наче салютуючи дівчині, підняв келих. – Ви дуже вродлива. Надзвичайно… Й що ж ви робили на Кідронії?
– Супроводжувала намісницю Унно.
– Лідію Унно з Дому Корвін-Клартів? – брови астрофізика злетіли догори.
– А що, хіба у цій довбаній Імперії були якісь інші намісниці з прізвищем Унно?
– Наче не було, – після хвилинного мовчання визнав астрофізик.
– Отож-бо, – гмикнув Самарро. – Взула тебе мала?
– Я здивований, – примружився Гел. – От не думав, що колись прийматиму в себе представницю вищого світу.
– А не треба дивуватись, Геле. І не таке ще буває, повірте мені… Й ніяка я не представниця вищого світу, – Наталія рішуче трусонула пишною гривою волосся й одним ковтком опорожнила келих.