Іван Мазепа. Тетяна Таїрова-Яковлєва
відмінністю Коломацьких статей від усіх попередніх, це те, що вони перетворювали гетьмана на абсолютно безпорадну фігуру. Йому заборонялося «переменять генеральную старшину», тобто, по суті, він був не вільний вибирати собі основних помічників (читач, який коли-небудь мав справу з кадровим питанням, повинен тут поспівчувати Івану Степановичу). Старшині і козакам прямо наказувалося «проведывать и писать великим государям» на випадок якщо гетьмани стануть «чинити какие ссорі», тобто встановлювалася і заохочувалася система доносів на гетьмана. До того ж, згідно з Коломацькими статтями, при гетьманові в Батурині, нібито «для охранения и целости», повинен був знаходитися Московський стрілецький полк. І, нарешті, Голіцин вирішив відмінити систему «оренд», введену Самойловичем у 1678 р. Відповідно до неї винокуріння, шинкарства, а також дігтярна і тютюнова торгівля, і млини віддавалися на відкуп орендарям158, які давали гетьманській казні величезні прибутки159. На ці гроші, зокрема, утримувалися найбоєздатніші наймані охотницькі полки.
На довершення усіх цих реформ князь Василь декларував в Коломацьких статтях початок процесу «русифікації» (у дусі декларацій Катерини II в 60-ті роки XVIII століття). Гетьманові пропонувалося «народ Малороссийский всякими мерами и способами с Великороссийским народом соединять», при цьому слід було не допускати «голосов таких», що Україна є Гетьманщиною, а не просто частиною «Их Царского Пресветлого Величества Самодержавной Державы». У цьому положенні статей уперше явно оголошувалося прагнення царського уряду перетворити Україну на область на звичайних правах, що входить до складу Російської держави.
Титульна сторінка Коломацьких статей.
25 липня 1687 року
Єдине, чого досягла старшина, це гарантій військового захисту. Факт цей вирішальний для розуміння трагічних подій фіналу гетьманства Мазепи, а тому слід його особливо підкреслити. У статтях говорилося, що в разі наступу на Україну ворожих або Задніпровских військ, царі повинні були посилати на допомогу «скорые посылки». Особливо підкреслювалося: «и не так как прежде сего бывало, что войско Запорожское писало, прося себе о скорых посылках», а вороги тим часом Україну «до последней пагуби привели и изнищали». Це прохання було повністю задоволене і обіцяно «войско Запорожское и Малороссийской народ держать в милости своей государской и от неприятеля во всякой обороне».
Зрозуміло, стаючи гетьманом тоді, на Коломаці, Мазепа не мав можливості змінити статті. Він міг не прийняти булаву. Або прийняти, а потім домагатися інших умов. Надалі. Мазепа вибрав друге.
Голіцин, добившись у Коломацьких статтях таких досягнень, не позбавив себе і щедрої нагороди. У відповідь на прохання гетьмана і старшини передати майно Самойловичів у військовий скарб, князь Василь вирішив віддати тільки половину, а другу забрав у царську казну. Враховуючи, що йшлося про мільйони (!) (ми ще детально говоритимемо про скарби Самойловича
Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России (далі – Акты ЮЗР). Спб., 1878. Т. ХIII. № 163. С. 717—718.
За свідченням Самойловича, оренди тільки з Лубенського полку давали 17 000 злотих.