Іван Мазепа. Тетяна Таїрова-Яковлєва
потрапив у татарський полон, Мазепа заплатив за нього три тисячі золотих. Нарешті, займаючись будівництвом у Києво-Печерській лаврі, Мазепа збудував там вежу з церквою в ім’я святого Івана Кущника, патрона тоді вже покійного Івана Самойловича. І мало того. Коли в присутності російських воєвод складалися описи майна сім’ї Самойловича, з’ясувалося, що пропала скриня з соболиним кунтушем. Старшина пояснила, що та скриня була віддана за наказом Івана Мазепи дружині колишнього гетьмана. Таким чином, Іван Степанович, ризикуючи прогнівити російських воєвод, віддав шубу нещасній жінці, що від’їжджала до Сибіру.
Чи було це спробою спокутувати свою провину? У будь-якому разі усі перераховані вчинки можна оцінити як дуже щедрий і благородний жест. Я б навіть сказала – людяний. Якщо Мазепа поступав так, подумки знову і знову звертаючись до подій Коломацької ради, то називати його бездушним навряд чи справедливо.
Отже, він став, нарешті, багатий. Втім, у перші роки гетьманства про багатство ще навряд чи можна говорити. Відміна оренди дуже позначилася на державному скарбі. Мазепа постійно скаржився Голіцину на нестачу грошей. «Из небольшой казны войсковой»176… «у нас никаких доходов нет, а росходы непрестанніе имеем, яко же и сами вы ведаете что ныне аренды нет»177. Він писав, що не може відправляти в Москву запорожців (які постійно приїжджали в гетьманську столицю, щоб звідти їх послали до царя за нагородами), оскільки від цього «до конца скарбец войсковой истощитца»178. Ймовірно, в цих скаргах не без долі лукавства, позаяк добро Самойловича складало величезний капітал. Але Мазепа був занадто добрим господарем, щоб не знати: гроші мають властивість швидко закінчуватися. А раз прибутків – катма, то й витрати слід було всіляко обмежити.
Михай ло Миклашевський .
Невідомий художник. 1706 р.
Утім, це ніяк не відбивалося на тих щедрих нагородах, які він роздавав старшині. Ледве ставши гетьманом, Мазепа просить дати царську жалувану грамоту на два села Кочубею179, потім йому ж – на млин180. Такі ж царські жалувані грамоти стараннями Мазепи отримав генеральний осавул М. Миклашевський181, а потім генеральний хорунжий І. Ломиковський182, ряд військових товаришів та інші старшини. Жан Балюз згодом писав, що Мазепа підкорив свою старшину «розкішними прийомами у своїй резиденції»183.
Ще одним напрямом гетьманських щедрот були монастирі. Десятками обчислюються універсали Мазепи, що підтверджують старі пожалування й нові. Київський Братський, київський Миколо-Пустинський, лубенський Мгарський, київський Золотоверхо-Михайлівський, київський Видубицький, Троїцький Кирилівський, київський Фролівський, київський Межигірський – це тільки частина монастирів, облагодіяних Мазепою в цей період. На його прохання вони отримують і царські жалувані грамоти.
Величко згадує, що
Там же. № 29. С. 128.
Там же. № 70. С. 188.
Листи І. Мазепи. Т. 1. № 22. С. 117.
Там же. № 35. С. 136.
Там же. № 55. С. 166.
Там же. № 136. С. 304
Там же. № 153. С. 333.
Лист Жана Балюза про Мазепу. // Мацьків Т. Іван Мазепа… С. 105.