Іван Мазепа. Тетяна Таїрова-Яковлєва
що збереглися, вірші, написані не для офіціозу чи на замовлення, але для себе, «в стіл», відкривають Мазепу як людину, занурену наодинці з собою в глибокі роздуми, зокрема про високі, філософські предмети, що любила грати на музичних інструментах та перечитувати античних авторів. Із власної волі й веління душі Мазепа відвідував учені диспути в київській академії, вів бесіди латиною зі студентами, не пропускав нові постановки в театрі. Любив і вмів займатися господарством і фінансовими проблемами. Він умів зупинитися і замислитися, подивитися на події з боку. Майже з перших років гетьманства він створював милий йому світ українського бароко. І як справжня річ у собі лише дуже рідко, в хвилину слабкості або крайнього роздратування, вихлюпував на оточення справжні емоції, які ним оволодівали.
Цією яскравою й багатосторонньою особою керували, безумовно, честолюбство й упевненість у власних силах. Без цих якостей політичними лідерами не стають. Але дуже небагато, досягаючи вершини влади, здатні, як і раніше, замислюватися про високі матерії й порівнювати з ними власні кроки. Діючи за тільки йому відомим планом, керований таємними думками й бажаннями, не ділячись ними ні з ким, а якщо й ділячись – то частіше всього лише частково або умисно дезінформуючи оточення, Мазепа був загадкою для сучасників і залишається складною фігурою для істориків.
Саме входження у владу гетьмана виявилося нелегким. Україною прокотилася хвиля бунтів. Ще відразу після усунення Самойловича багато козаків розійшлися з табору й стали розбурхувати людей. Почалися розправи над орендарями, їх грабували і вбивали170. Будинки багатьох полковників теж були розграбовані за їх відсутності171. Частина старшини опинилося в опозиції, не погоджувалися зі зміщенням гетьмана. Іноземці повідомляли, що велика частина України не визнала Мазепу172. Він був навіть вимушений просити в Голіцина 4000 російських солдатів, які супроводжували його до Батурина173. Син Самойловича Григорій разом з прилуцьким полковником Л. Горленком збирався шукати підтримки в Криму.
Портрет-гравюра гетьмана Війська Запорозького Івана Мазепи, надрукована вперше у німецькому виданні 1704 року. Д. Бейел.
Бунти поширювалися і серед простих козаків, як відповідь на жорстку політику гетьманської адміністрації останніх років. У Гадяцькому полку забили осавула Кияшку. Потім жертвою став сам полковник Л. Горленко і його писар: їх, побивши, кинули в піч, що горіла, і засипали землею ще живих. Усюди відбувалося побиття старшини, погрожували компанійцям і сердюкам. Усе це відбувалося в тих частинах, які не були в головному обозі, оточеному московськими військами. Залишений в Україні за наказного гетьмана Д. Апостол писав, що не в змозі утримати ситуацію. Послали за допомогою до сівського воєводи Леонтія Неплюева. Він оточив бунтівників, а старшина видала Григорія Самойловича. Син гетьмана, який ще нещодавно хвалився, що проїде по всій Україні в золотій кареті, принижено
Величко С. Летопись. Т. III. С. 53—54.
Невіль. С. 495.
Bushkovitch. P. 153—154.
Невіль. С. 495.